Святий
Василій Великий
Він був архієпископом Кесарії
Каппадокійської в Малій Азії, визначним церковним діячем, одним із Отців
церкви.Перша знаменна ціха св. Василія як архіпастиря це безстрашність у
визнанні й обороні ортодоксальної віри. У його часи аріани, які користувались
підтримкою імператорів, переслідували послідовників ортодоксального
християнства. Імператор Валент (364—379), охрещений аріанським єпископом, став
завзятим апостолом аріанізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і
вірних лише Василій відважився підставити чоло самому цісареві. Історики
записали зустріч св. Василія з Модестом, префектом Преторії, теж запеклим
аріанином, який наказав спалити з кораблем 88 священиків. Модест покликав св.
Василія до себе і поводився з ним гордо й зухвало, кричав та погрожував
вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св.
Василій спокійно відповів: «Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не
зворушує». Опісля Модест, звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову із
Василієм, сказав: «Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і
не дасть себе захитати ніякими переконуваннями». І цісар полишив св. Василія у
спокої.
З глибокої
віри випливала його друга знаменна ціха: жертвенна любов до Бога і ближнього.
Жертва — це мова любови. У св. Василія мова жертви була дуже сильна й активна,
його любов завжди була готова підтримати приятелів і ворогів, завжди чуйна,
прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і
вдовиць він будує великі добродійні заклади, які творили наче осібне місто коло
Кесарії і від його імені дістали назву Василіяди.
Свої великі
таланти, знання, сили і здоров'я він жертвував для добра своїх овечок. Він
усякими способами боронив своє стадо перед наступом аріанізму. Його друг св.
Григорій з Назіянзу про це так казав: «До одних загощує сам, до других когось
посилає, інших знову кличе до себе, радить, напоминає, картає, грозить, докоряє,
бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує всякі можливі
способи спасіння» (Похвальне Слово на честь св. Василія Великого).
Св. Василій
ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим,
могутнім і практично єдиним чинником у навчанні святої віри. Св. Василій — це
проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, пориваюче.
Св. Єфрем Сирин оповідав, що коли зайшов до церкви у Кесарії, де проповідував
св. Василій, то побачив білого голуба на його рамені. І тоді св. Єфрем
закликав: «Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і
його устами говорить Святий Дух». Вогненний стовп — це символ його геройської
любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духових синів у
Василіянському Чині.Св. Василій Великий - митець і апостол пера. Коротко жив,
але багато написав. Його велику духову спадщину творять твори догматичні,
моральні, аскетичні, полемічні, пояснення св. Письма і 366 листів
.Друга
ділянка праці, в якій св. Василій показався великим як незрівнянний організатор
і законодавець — це монаше життя. Він навіки записаний золотими літерами в
історії монаших спільнот, в історії монаших правил та науки аскези не тільки у
Східній Церкві та на наших рідних землях, а й у цілій Католицькій Церкві. Св.
Феодор Студит (759—826) називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й
найпершим з усіх Отців». Його монаші правила знав і з них користав батько
західного монашества св. Бенедикт (480—543). Він у своїх правилах поручає читати
Правила св. Василія Великого.
У Правилах
св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, а й спасіння
ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза монастирем не є
винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любови Божої.
Монаші
правила св. Василія - це виплив його глибокого знання Святого Письма, великої
науки, досвіду життя, святости та практичного розуму. Його правила - це
властиво Святе Євангеліє у практиці. Св. Феодор Студит, великий почитатель св.
Василія і обновитель його правил, каже про нього: «Хто за Василієм іде, іде за
Святим Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього
говорив». Слуга Божий Митрополит Андрей дає таку оцінку правилам св. Василія:
«По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці нема книги, що могла б мати
більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого».
Своїми
правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у монастирях,
тому деякі історики вважають його за організатора спільного життя, хоч титул
першого організатора належить св. Пахомієві (+347). Тож нічого дивного, що
монаші правила св. Василія перетривали різну долю історії і є міродатними у
східному чернецтві.
З приходом
християнської віри на українські землі і в нас з'являється практика монашого
життя. Його основниками стали два великі сини українського народу - св. Антоній
(+1073) і св. Феодосій (+1073) Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій
ставить устав св. Теодора Студита, що опирається на правила св. Василія
Великого.
Найкращу
похвалу для монаших правил св. Василія дав його великий і духовний син
Митрополит Андрій Шептицький: «На його правилах образувалися святі нашого
(Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх й
почислити не можна: від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студита і аж до
святих Антонія і Теодосія Печерських та св. Йосафата, котрий з тієї книги
зачерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву і наш нарід» (Вступ до
«Витягу з Правил св. Отця Нашого Василія Великого для інокинь»).
Блаженний
Олексій Зарицький
Народився у
селі Більче на Львівщині. Протягом 1922–1931 рр. він навчався у Стрийській
державній гімназії. У 1931 він вступив до Духовної семінарії Львівскої
Архієпархії УГКЦ. Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея
Шептицкого в 1936. Душпастирював у селах: Стинава Нижня, Струтин, Рясне-Руське
і Рясне-Польське. У 1946 році через відмову перейти на православ'я отця
заарештовують і він перебуває шість місяців у Золочівській тюрмі.У 1948 був
заарештований, засуджений на 10 років і вивезений до м. Караганди. Після свого
звільнення й реабілітації у 1957, розгорнув широку місіонерську діяльність
серед католиків на засіданні різних національностей візантійського та
латинського обрядів, за те й був іменований митрополитом Йосифом Сліпим. Отець
займався місіонерством на теренах Самари, Уралу, Оренбурга, Казахстану. На той
час був також в'язнем сибірських таборів, Апостольським Адміністратором
Казахстану і Сибіру, жорстоко переслідуваний. У квітні 1962 року о. Зарицький
прибув до Караганди, де 9 травня його арештували і за звинувачення у
бездомництві засудили до двох років позбавлення волі у поселені Долинка
Карагандинської області. Тут він працював кравцем. Але терміну свого ув'язнення
не відбув — помер 30 жовтня 1963 у таборі Долинка поблизу Караганди. Похований
там же, але стараннями общини місцевих католиків, а також родичів та його
колишніх прихожан на Західній Україні, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на
кладовищі у с. Рясне-Руське Львівської області.
Обряд
беатифікації відбувся 27 червня 2001 у м. Львові під час Святої Літургії у
візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.
|