4-та неділя Великого посту

Мр. 9, 17-31.

«… все можливо тому, хто вірує» Мр. 9, 23.

Дорогі браття та сестри, ось ми приступили до четвертої неділі Великого посту. Духовна боротьба у житті практикуючих християн продовжується. Тому, Христова Церква підбадьорюючи та спомагаючи на духовній дорозі, подає сьогоднішнє Євангелія як добрий корм для духовного життя. Сам Христос нас навчає зросту у нашій вірі, молитві, що дозволить гідно сповнити час посту та провадити життя у святості, з Богом та до Бога.

У сьогоднішньому Євангелії відбувається зустріч людини (батька та недужого сина) з Богом. Зустріч яка перемінює життя духовне та фізичне цих людей. Вона приносить зцілення тіла, видужує син якого любив батько, та радість духовна, зростає у вірі сам батько. Це чудо яке відбувається, є заслугою обох сторін – людини та Бога. Людини – бо приступає до Христа вбачаючи в Ньому одного лише лікаря-цілителя, що спроможне їй допомогти. Бога – бо відповідає на прохання людини та оздоровлює її як фізичний, так і духовний стан.

Як часто в нашому житті, все частіше і частіше ми зустрічаємо людину котра не шукає свого порятунку в Бога, а в інших осіб. Не довіряє Йому, піддає сумніву, що Він спроможен допомогти вирішити її проблему чи якогось іншого роду негаразд. Тому людина, в теперішній час, вдається до пошуку не Бога, а інших цілителів, псевдо лікарів, ворожбитів, віщунів, очікуючи, що вони їй допоможуть. Як результат вона потрапляє у сіті ворога людини, тобто диявола. Гріх опановує людиною і вона стає служителем не Творцю, а особі яка веде її до загибелі.

Звільнитися від гріха, стати на дорогу життя, а не дорогу загибелі, допомагає рішучий крок в напрямку справжньої Любові, тобто Бога та покаяння – усвідомлення не можливого життя без свого Творця. Щоб часом не кидало то у вогонь, то у воду щоб погубити нас, ми повинні завжди приступати до нашого лікаря, цілителя, спасителя – Господа і Бога Ісуса Христа. Тільки так ми зростаємо та утверджуємося у вірі, молимося «поможи моєму невірству!» (Мр. 9, 24). Бог, як чоловіколюбець зсилає свої ласки на тих, хто Йому довіряє і голосить (молиться) день у день.

Один багач приїхав до свого рідного села, щоби допомогти своїм односельцям підняти їхні господарства. Зібравши їх всіх разом, він сказав, що хоче поділитися з бідними часткою свого майна.

Деякі з бідних, почувши це, з великою вдячністю прийняли його допомогу. Вони повірили йому, бо давно вже знали про його доброту, щирість і безкорисливість. Та знайшлися такі, які запідозрили в цьому якусь хитрість. Вони навіть не могли припустити, що хтось може допомагати безкорисливо, не вимагаючи нічого взамін. Звинувачували багача, що той хоче зробити їх своїми боржниками, і відраджували всіх що-небудь брати у нього. Коли багач усім, хто йому повірив, надав допомогу і вони почали наново господарювати, він поїхав зі свого села. Ті ж, які не повірили йому, дивилися заздрісним оком, як розквітають господарства їх односельчан, що прийняли допомогу багача, і далі жили в нужді й лише чухалися в потилицю.

Чи ми довірилися у нашому житті Богові? Чи ми готові від Нього прийняти дари? Чи ми готові перемінити своє життя для Нього? Нехай кожен відповість у своєму серці на ці запитання, і тоді побачить на якій дорозі його життя, і що потрібно ще перемінити щоб бути Його учнем та другом. Бо віра потребує від нас конкретних діл, а молитва має допомогти нам достойний принести плід у покаянні та стати в присутність Божу.

Стараймося, дорогі браття і сестри, щоб наша зустріч з Богом була постійна, а неодноразовий акт. Щоб ми могли бачити Божу дію і Його благодать у нашому житті через довіру, яку ми принесемо в молитві – покаяння, подяки, прохання та прослави, нашому Спасителеві. Тому, віра наша стане для нас скарбом до кращого життя.

о. Мар’ян Ільницький