Головними постатями притчі є батько і два сини. Щоб описати тему притчі її називають притчею про блудного сина, або притчею про батька який очікує. У експозиції дізнаємось про батька і двох синів. Постать батька виступає у наших очах як земного володаря. Ісус цією притчею одночасно дивиться власними очима у перспективі оповідача. А ми як і слухачі цієї притчі дивимось поглядом Ісуса, щоб щось не пропустити. Монолог використовується, як роздуми молодшого сина, а частий діалог між батьком і окремо кожним сином служить як певний спосіб оповідання. У зав’язці один із синів просить про свою частку. Спосіб яким батько роздає своє майно можна назвати нерозважним, так як про це пише книга Сираха: «Синові й жінці, братові й другові, доки живеш - не давай над собою орудувати; а й майна свого не давай іншому, щоб не довелось тобі, розкаявшись, просити його назад.

Доки ще живеш і доки духу в тобі - будь-кому себе не видавай на поталу.

Ліпше бо, коли в тебе діти попросять, ніж сам би ти в руки дітей своїх заглядав.

У всіх своїх ділах будь незалежний і не допускай твоїй славі заплямитись.

Коли закінчаться дні життя твого, коли смерть настане, - роздавай свою спадщину.»(Сир.33:20-24)

За притчею 1/3 дістається молодшому синові, бо про це він наче вимагає у батька. Розвиток дій стосується лише марнотратного сина. Його деградація у притчі спонукає до процесу каналізації. У монолозі(роздумах) приходить зміна і пізнання правдивої оцінки своїх поступків. Спогади і пам'ять про батька є тим , що допомагає залишатись людиною незважаючи на те, що йому навіть свинячої їжі не дають. Кульмінація представлена через свідоме повернення . А жести батька такі як вихід на зустріч синові , одягнення в одежу і справляння бенкету є ознако пробачення і поєднання. Признання своєї вини лучиться з бажанням батька який не втрачає надії на повернення власного сина. Не слід забувати , що в кульмінації є і місце для старшого сина. Погляди братів не зустрічаються. Діалог на відміну від монологу не дає бажаних результатів. Спогади і роздуми приносять плоди ,а спілкування тільки вияснює причини непорозумінь і не дає успіху. Голова сім’ї є вірний своєму батьківству. Хоч є тяжко чути і знати, і одночасно не бачити, що діється не так як би мало бути. Протилежності «мертвий і ожив», «пропав і найшовся» є успішні. Але вимір бути і мати не є опановані серцем старшого сина.(Бути – «ти завжди при мені», а мати - «все моє-твоє»). Людина була створена, щоб не бути одною. Так і кількість їжі – «годоване теля» призначене до бенкету і свідчить, що присутні на ньому були не лише члени родини, але і особи з цієї місцевості. Радість і веселість, а не голод і одинокість мали би стати розв’язкою. Та далекий край все ще не стає для всіх домом батька. Не служіння , а наслідництво має стати уроком для старшого сина. Тому знаючи , що притчі Ісуса стосуються царства небесного, можемо допустити, що покликання на бенкет – це успадкування і признання, що ми є синами саме цього, а не іншого батька. Досконала родина для мене – це місце де ніхто не позбавлений наслідства, хоч завжди усі мають бути готові до перемін. А батько показує через відкритість любов. Томаш Шпідлік коментуючи цю притчу про неї говорить так «Любов вибирає собі рівного, або робить до себе рівного».