Зовсім недавно один мій знайомий отець єзуїт Віталій Осмоловський поділився роздумами відносно громади, парафії. Можливо під час великого посту є добра нагода роздумати і священикам, і парафіянам яку громаду ми будуємо. Яка би ця парафія мала би бути ?                       

                         15 симптомів «хворої» церковної громади

1. Коли проблеми та негативи виправдовуються або замовчуються, замість того, щоб покаятися і, засукавши рукави, їх вирішувати.

2. Коли церковна громада тільки приймає людей, які приходять, замість того, щоб іти в світ і знаходити їх (іншими словами, церковна громада втратила бажання євангелізувати).

3. Коли церковна громада зосереджується на будівництві прекрасного храму, а не Царства Божого.

4. Коли лідерство визначається людськими стандартами, а не Божими.

 5. Коли успіх або невдачі сприймаються з точки зору свого становища у світі, а не з точки зору того, чи є вони виконанням Великого покликання.

6. Коли клір перестає вчитися.

7. Коли втрачається почуття страху (пекло вже на таке й страшне, гріх не такий вже й поганий, і хрест не такий потрібний).

8. Коли Святе Письмо та документи Церкви вже не грають ключову роль у прийнятті рішень.

9. Коли церковна громада радше реагує на дії, ніж закликає до них.

10. Коли церковна громада не зосереджує увагу на підростаючому поколінні і відмовляється підтримувати це служіння лише тому, що не розуміє «цю молодь».

11. Коли головна мета - зберегти те, що є ... щоб не розхитати човен і/або не засмутити нікого ... особливо тих, хто підтримує фінансово.

12. Коли більше не бажає робити кроки віри, тому що «дуже багато доводиться втрачати».

13. Коли не хвилюють очевидні і невідкладні потреби членів громади.

14. Коли людей у парафії привчають до залежності від однієї людини, яка служить усім, замість того, щоб кожен християнин виконував своє покликання як члени одного тіла, і таким чином тіло буде піклуватися про себе.

15. Коли священики відмовляються пройти ще один кілометр для служіння іншим, тому що «їм це незручно».