о. Мар’ян Ільницький

Лк. 10, 25-37

Слава Ісусу Христу!

Дорогі Браття і Сестри в Христі! У сьогоднішньому євангелії, чуємо, що підходить до Ісуса якийсь законовчитель та запитує: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?». Дане питання повинен кожний християнин собі ставити на своєму земному шляху, щоб звіряти чи є я на добрій дорозі, та щоб кожного разу собі пригадувати, що ми є створінням божим – від Нього вийшли і до Нього маємо повернути. Тільки тоді, ми будемо свідомі нашого покликання, як християни – до Царства Небесного. Тільки тоді, ми зможемо реалізовувати ці дві Заповіді Любові – любові до Бога та любові до ближнього. Рівно ж, будемо і виконувати Десять Божих Заповідей, котрі основуються саме на цих двох Заповідей Любові.

Але часто ми забуваємо про Бога, котрий дарує усе у нашому житті – життя, здоров’я, достаток, наших дітей та рідних. Ми забуваємо Йому подякувати за це, ми стаємо особами котрі тільки дбаємо про земні – матеріальні речі. Тоді, ми забуваємо хто є наш ближній, його не бачимо, не помічаємо. Стаємо егоїстами, живемо за принципом: «Моя хата з краю, я нічого не знаю». Живемо тільки тілесним, земним життям, не дбаємо про наше духовне, про вічність. Не виховуємо наших дітей і внуків у християнському дусі, забуваємо прищеплювати любов до рідної Церкви. Хтось скаже, нам так вигідно, комфортно, не має лишніх проблем і тягарів, в нас не має часу. Але найгірше з усього цього, ми не хочемо нічого міняти, пускаємо усе на самотік.

Тому Ісус Христос нам постійно пригадує і нас повчає через Євангелію і науку Церкви у двох Заповідях Любові. Через дану притчу розкриває любов до ближнього. Показує нам не тільки хто є наш ближній, але вказує на конкретні наші дії, вчинки котрі повинні ми чинити по відношенню до нашого ближнього. А також, показує іншу сторону людського життя на прикладі чоловіка котрий спускався з Єрусалиму до Єрихону.

Отже, чуємо, що один чоловік виходить з міста Божого і прямує до Єрихону, в дорозі котра мала 1200 м. його грабують та побивають залишаючи напівмертвого. На цьому прикладі, ми можемо побачити, що стається з людиною, котра покидає Бога, тобто виходить з його міста. Прямуючи у протилежний напрямок, як результат відходу від Бога, недотримання його заповідей, по своїй власній вині потрапляє у тяжке становище – терпить тілесно, матеріально, як в результаті також духовно і душевно.

Чуємо, що проходить мимо тією дорогою священик, але не допомагає цьому напівмертвому чоловікові. Тим самим не хоче занечиститись, бо за вченням юдеїв, хто доторкнеться до померлого стає нечистим і не може виконувати свою священичу службу. Ставлячи, таким чином, вище юдейські приписи від рятунку людського життя, рівно ж і виконання Божого закону. Подібно робить і левіт, що також ніс при храмі певного роду службу.

Самарянин, котрий ішов цією дорогою, змилосердився і надав необхідну допомогу щоб цей чоловік не загинув, при цьому витратив не тільки свій час, але і свої гроші. Хоч самаряни з юдеями ворогували, але це не завадило йому виявити свою любов до іншої людини (свого ближнього).

Скільки таких людей зранених лежить на узбіччі, вмираючих духовно. Ми стаємо тими старозавітніми священиками та левітами котрі цього не хочемо помічати. В наш час духовно гинуть наші батьки (діди), наші діти (внуки), а ми не дбаємо за їхнє духовне виховання на особистому прикладі не прищепляємо любов до своєї Церкви. Залишаємо їх вмирати….

Ніколи не пізно розпочати добрі діла по відношенню до нашого ближнього. Рятувати наших близьких від духовної загибелі. Першим кроком у цьому стане наш особистий приклад у наслідуванні Ісуса Христа і виконання Його волі та Заповідей. Тому і чуємо при кінці євангелії заклик звернений до кожного із нас: «Іди і ти роби так само!!!» Амінь.