Святий Василій Великий

Він був архієпископом  Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначним церковним діячем, одним із Отців церкви.Перша знаменна ціха св. Василія як архіпастиря це безстрашність у визнанні й обороні ортодоксальної віри. У його часи аріани, які користувались підтримкою імператорів, переслідували послідовників ортодоксального християнства. Імператор Валент (364—379), охрещений аріанським єпископом, став завзятим апостолом аріанізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій відважився підставити чоло самому цісареві. Історики записали зустріч св. Василія з Модестом, префектом Преторії, теж запеклим аріанином, який наказав спалити з кораблем 88 священиків. Модест покликав св. Василія до себе і поводився з ним гордо й зухвало, кричав та погрожував вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св. Василій спокійно відповів: «Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує». Опісля Модест, звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову із Василієм, сказав: «Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і не дасть себе захитати ніякими переконуваннями». І цісар полишив св. Василія у спокої.

З глибокої віри випливала його друга знаменна ціха: жертвенна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У св. Василія мова жертви була дуже сильна й активна, його любов завжди була готова підтримати приятелів і ворогів, завжди чуйна, прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які творили наче осібне місто коло Кесарії і від його імені дістали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, сили і здоров'я він жертвував для добра своїх овечок. Він усякими способами боронив своє стадо перед наступом аріанізму. Його друг св. Григорій з Назіянзу про це так казав: «До одних загощує сам, до других когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, напоминає, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує всякі можливі способи спасіння» (Похвальне Слово на честь св. Василія Великого).

Св. Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і практично єдиним чинником у навчанні святої віри. Св. Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, пориваюче. Св. Єфрем Сирин оповідав, що коли зайшов до церкви у Кесарії, де проповідував св. Василій, то побачив білого голуба на його рамені. І тоді св. Єфрем закликав: «Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух». Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духових синів у Василіянському Чині.Св. Василій Великий - митець і апостол пера. Коротко жив, але багато написав. Його велику духову спадщину творять твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення св. Письма і 366 листів

.Друга ділянка праці, в якій св. Василій показався великим як незрівнянний організатор і законодавець — це монаше життя. Він навіки записаний золотими літерами в історії монаших спільнот, в історії монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві та на наших рідних землях, а й у цілій Католицькій Церкві. Св. Феодор Студит (759—826) називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців». Його монаші правила знав і з них користав батько західного монашества св. Бенедикт (480—543). Він у своїх правилах поручає читати Правила св. Василія Великого.

У Правилах св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, а й спасіння ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любови Божої.

Монаші правила св. Василія - це виплив його глибокого знання Святого Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного розуму. Його правила - це властиво Святе Євангеліє у практиці. Св. Феодор Студит, великий почитатель св. Василія і обновитель його правил, каже про нього: «Хто за Василієм іде, іде за Святим Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив». Слуга Божий Митрополит Андрей дає таку оцінку правилам св. Василія: «По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого».

Своїми правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у монастирях, тому деякі історики вважають його за організатора спільного життя, хоч титул першого організатора належить св. Пахомієві (+347). Тож нічого дивного, що монаші правила св. Василія перетривали різну долю історії і є міродатними у східному чернецтві.

З приходом християнської віри на українські землі і в нас з'являється практика монашого життя. Його основниками стали два великі сини українського народу - св. Антоній (+1073) і св. Феодосій (+1073) Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій ставить устав св. Теодора Студита, що опирається на правила св. Василія Великого.

Найкращу похвалу для монаших правил св. Василія дав його великий і духовний син Митрополит Андрій Шептицький: «На його правилах образувалися святі нашого (Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх й почислити не можна: від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студита і аж до святих Антонія і Теодосія Печерських та св. Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву і наш нарід» (Вступ до «Витягу з Правил св. Отця Нашого Василія Великого для інокинь»).

Блаженний Олексій Зарицький

Народився у селі Більче на Львівщині. Протягом 1922–1931 рр. він навчався у Стрийській державній гімназії. У 1931 він вступив до Духовної семінарії Львівскої Архієпархії УГКЦ. Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицкого в 1936. Душпастирював у селах: Стинава Нижня, Струтин, Рясне-Руське і Рясне-Польське. У 1946 році через відмову перейти на православ'я отця заарештовують і він перебуває шість місяців у Золочівській тюрмі.У 1948 був заарештований, засуджений на 10 років і вивезений до м. Караганди. Після свого звільнення й реабілітації у 1957, розгорнув широку місіонерську діяльність серед католиків на засіданні різних національностей візантійського та латинського обрядів, за те й був іменований митрополитом Йосифом Сліпим. Отець займався місіонерством на теренах Самари, Уралу, Оренбурга, Казахстану. На той час був також в'язнем сибірських таборів, Апостольським Адміністратором Казахстану і Сибіру, жорстоко переслідуваний. У квітні 1962 року о. Зарицький прибув до Караганди, де 9 травня його арештували і за звинувачення у бездомництві засудили до двох років позбавлення волі у поселені Долинка Карагандинської області. Тут він працював кравцем. Але терміну свого ув'язнення не відбув — помер 30 жовтня 1963 у таборі Долинка поблизу Караганди. Похований там же, але стараннями общини місцевих католиків, а також родичів та його колишніх прихожан на Західній Україні, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на кладовищі у с. Рясне-Руське Львівської області.

Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.