Дорогі браття та сестри, як ми знаємо, віра без діл є мертвою. Пасивне ставлення, а радше формальне, до духовного нашого життя призводить до втечі від Бога, духовної смерті, коли ми не даємо можливості діяти Богові у нашому житті. Бог хоче більше вилити на нас своєї благодаті, а через гріх ми не даємо Йому цього зробити. Не довіряємо Йому, бажаємо свої турботи та проблеми вирішити самим. Нас буває кидає то у вогонь, то у воду, допускаємося різноманітних гріхів – злий бажає погубити людину. Бо у теперішньому часі, дияволу не потрібно щоб людина не вірила, вірила, але жила у грісі та вмерла у грісі, більшого йому не потрібно.

Великий піст – це час переосмислення життя, не просто називатись християнином, а бути ним, виконувати Господні настанови та Заповіді з любові, а не примусу та формальності. Це час живої участі та спілкування з Богом, котре має розпочатися та не має мати свого завершення. Прийти до нашого Спасителя, як батько прийшов та привів свого сина. Утвердитись у вірі, через видиму дію Бога у нашому житті, побачити скільки чудес нам Він учинив. Благати у Господа, щоб наша віра зростала - «Вірую, поможи моєму невірству!» Мр. 9, 24.

Один турист, відвідуючи парк в Америці із відомим Великим Каньйоном, необачно став так близько над його краєм, що нога йому зсунулася вниз, і він покотився у прірву. Рятуючи своє життя, він хапався руками за каміння і корчі. Нарешті йому вдалось вхопитися рукою за кущ тернини. Перемагаючи біль, перелякано почав кричати: Рятуйте! Чи там, нагорі, є хто-небудь? Допоможіть мені!

На превелике своє здивування, він почув спокійний лагідний голос. Я є тут, твій Господь Бог. О, яке щастя, що Ти є! Я вже не маю сили триматися за цей колючий кущ, - відповів турист. Господь промовив: Але поки я тобі допоможу, хочу переконатися, чи ти віриш у мене. Турист відповів: Очевидно, що вірю, Господи. Читаю Святе Письмо, кожної неділі ходжу до церкви, а деколи і серед тижня, щодня молюся. Даю милостиню бідним і датки на церкву. На це Господь відповів: Але скажи мені, чи ти дійсно віриш у мене?

Бідолашний турист з останніх сил тримався за колючий кущ. Колючки тернини впивались йому щораз глибше в руку. Він почав втрачати надію на порятунок. Вже слабнучим голосом вигукнув: О, Господи! Ти навіть не можеш собі уявити, як сильно вірю в Тебе. Вірю! Вірю! На це Господь відповів: Ну добре, відпусти галузку, за яку тримаєшся. Але ж Господи… - застогнав у розпуці турист. Він знову виразно почув: Якщо віриш у мене, то пусти галузку. Турист замовк на хвилю, ще сильніше вхопився за галузку і простогнав: Невже там, на горі, нема більше нікого?

Як часто, ми в житті, виконуємо заповіді, приписи та звичаї як повинність, панщину – не вкладаючи любові до Бога та ближнього!? Устами ми прославляємо Бога, але серце наше далеке!

Тому, час посту – це час довіри до Бога, шукання та звернення до Нього. Він є той хто нам допоможе, вилікує, зцілить та підніме з пилюки, болота в якій качається людина через гріх (пор. Мр. 9, 20). Четверта неділя Великого посту дає можливості нам роздумати, що не потрібно шукати порятунку де-ін-де, але тільки у Господі нашому Ісусі Христі. Він є той хто піднімає, визволяє та зцілює упалу людську природу. Нам лишається тільки приступити до Його вічної благодаті та скористати з Його любові до нас. Амінь.