Мт. 8: 5-13

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, якщо б комусь із вас сьогодні подарували дорогоцінний камінь, що б ви із ним зробили? Хтось ніс би його додому обережно на долоні, хтось загорнув би його у якусь тканину, щоб не загубився, але напевно ніхто не викинув би його. Хтось залишив би собі його на пам’ять і показував своїм близьким, хтось би продав, а отримані кошти використав для власних потреб, проте напевно ніхто не забув би про нього.

Наче дорогоцінний камінь кожному з нас є дароване Ісусом Христом спасіння. «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф. 2: 8). Людина є врятована Богом від неволі диявола дорогою ціною Єдинородного Сина, проте далі залишається вільною у своєму виборі стосовно дії добра чи зла.

У Старому Завіті читаємо, як Бог вибрав собі Ізраїльський народ і уклав з цим народом союз. Цей союз (інша назва – «завіт» ) полягав у наступному: «Я ходитиму поміж вас і буду вашим Богом, а ви будете моїм народом» (Лев. 26: 12). Вибір ізраїльського народу передбачав вірність Богові через дотримання Закону, а також бути прикладом для всього людства. Особливо це підкреслено у книзі Буття, коли Господь промовляє до Авраама: «Тобою всі племена землі благословлятимуться» (Бт. 12: 3). Це показує вже у Старому Завіті принцип універсальності спасіння, яке дароване усім через дотримання закону, а не лише через формальну приналежність до певної групи людей чи народу.

Однак багато юдеїв мали хибне уявлення про спасіння. Дехто вважав, що сама приналежність до вибраного народу є запорукою блаженства вічного життя. Щойно ми чули у Євангелії від Матея, що до Христа прийшов сотник римського війська, який не був римлянином, а відповідно вважався поганином. Проте повага до нього зростає вже з того, що він клопочеться своїм слугою. У Римській імперії слуга (раб) нічого не значив. Нікого не хвилювало, якщо він хворів або помирав. Коли цей сотник приходить до Ісуса з проханням про допомогу для свого слуги, то Спаситель зустрічає його з особливою радістю, бо бачить перед собою людину сповнену любові, милосердя і співчуття. Усвідомлюючи правила закону, за якими юдей не може увійти в дім поганина сотник просить Ісуса зцілити його слугу словом на відстані. Ісуса особливо не хвилювали правила закону, які були протилежні божій любові і Він би без вагання увійшов у цей дім, проте Ісуса вразила сила віри цього чоловіка. Тому як докір юдеям Учитель каже до своїх послідовників: «Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 8: 11-12). Ці слова Спасителя дають нам зрозуміти, що спасіння, дароване Богом, людина не може залишити лише собі і заховати від інших. Християнин тоді отримує нагороду Царства Божого, коли засвідчує поведінку гідну дитини Божої, а також дає свідчення сповнене віри і любові до інших. Лише у вірі в Ісуса є спасіння будь – якої людини. Про це ми читаємо в Діяннях апостолів: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4: 12). Свою віру і вірність Богові людина засвідчує праведними ділами про це пише апостол Яків: «Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як. 2: 17).

Отож цінуймо дорогоцінний дар спасіння, який ми отримали від Господа. Плекаймо віру свою, своїх дітей та онуків. Засвідчуймо свою любов до Господа, милосердям і любов’ю до інших людей, щоб бути гідними «синами царства», уподібнюючись ділами до свого Небесного Батька. Амінь!

о. Павло Заболітний