Притча про прощення боргу усіх нас застановляє над Божим милосердям. Можливо ми у вирі земного життя більше пам’ятаємо про великі борги, а про менші здатні забути. Та поведінка слуги є більш незрозумілою, оскільки показує лише переживання суму без будь-якого напімнення. Ситуація не нормалізується,  а допроваджує до попереднього стану. Сама розповідь ґрунтується на трьох особах і їхньому співіснуванню з урахуванням влади і боргу.

Для мене аналогією до притчі виступають події старого завіту пов’язані із царюванням Савла та його відносинами з Давидом. Останній, попри славу в народі, відчуває себе боржником перед царем. Через помазання пророком, Давид навіть не признається, що має стати царем. А коли Савло його переслідує ,то вдається до речей, що не представляють його мужності. Одного разу, під час такого переслідування ,Давид прикидається як божевільний. (1 Самуїла 21:14) Окрім цього, Давид постійно питається у Бога ,що йому робити і не старається очі в очі поглянути Савлу, через що наражає на смерть цілу низку священиків. Ткий ланцюжок веде до неминучої розв’язки в бік витривалішого. Вирок часу є завжди в руках Бога. Та ставити себе на місце винного чи боржника не кожний бажає. Виправдання завжди можливе, а бути милосердним інколи стає шокуючим. Мабуть і нам пора більше пам’ятати хто нам простив і як часто ми маємо так само відплатити іншим.