Лк. 6:31-36

Слава Ісусу Христу! «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6:31). Дорогі у Христі брати і сестри, ці слова, які промовляє Ісус є «золотим правилом» не лише християнина, а й голосом совісті, який вкладений нашим Творцем у душу кожної людини. Кожна людина незалежно від конфесії має закладено у своєму серці це правило. Ми може йти проти своєї совісті, але голос Божий звучить у нас.

Ісус у своїй проповіді говорить про любов до ворогів. Свої слова Він скеровує до тих, які дуже добре знають хто такий ворог. Для ізраїльтян ворогами були греки, варвари, римляни. Вони окупували і гнобили євреїв. Сам Христос мав ворогів, які хотіли його вбити.

Дехто вважає, що люди, які мають ворогів є впертими, непоступливими і безкомпромісними. Тому ті, що так думають кажуть: «Я роблю все, щоб ні з ким не ворогувати. Зі всіма хочу бути в мирі і тому завжди йду на поступки». Це добре, що така особа бажає миру, але потрібно запитати у неї, якою є ціна такого принципу? Переступити через правду, поступитися у справедливості – це стає ціною миру.

Христос мав ворогів, тому що ніс правду. Він сам є Правдою. Тому ми, які є учнями Христа, повинні бути готовими до того, що проти нас будуть виступати ті, яким Божа правда є немилою. Світові Божа правда непотрібна. Ми можемо зайняти позицію боротьби разом з Христом за правду, або позицію мирної толерації гріха, щоб не допустити конфлікту з оточуючим світом.

Сучасний християнин має дуже багато ворогів, які часто маскуються під друзів. Для прикладу засоби масової інформації наче добра і корисна структура, яка мала б служити для добра людини, часто стає засобом пропагування гріха, протидії християнським цінностям і моралі. Дуже часто певні канали хочуть нав’язати людині хибну думку і через певні сюжети сформувати її позицію, яка буде суперечити голосу її сумління.

Христос каже любити ворогів, але постає питання, як це робити? Любити ворогів не означає їх не мати. Любити – це радше не ворогувати. Прощати! Протестувати і не дозволяти себе ображати. Відповідати любов’ю на ненависть. Прикладом такого принципу є притча про Милосердного самарянина. Самарянин не зважав на те, що побитим лежить його ворог. Відомо, що самаряни ворогували з ізраїльтянами. Він змилосердився над пораненим. Апостол Павло у Посланні до Римлян пише: «Коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо роблячи це, ми нагромаджуємо йому на голову розпалене вугілля» (Рим. 12:20). Це є «помста святих». Любов у відповідь на зло. Саме така боротьба спонукає кривдника задуматись і можливо навіть змінитися.

Коли папа Пій X був ще єпископом, один невіруючий письменник написав і видав під фальшивим іменем книгу, в котрій навмисно неправильно інтерпретував слова єпископа. Єпископ був засмучений книгою. Йому пропонували подати на автора в суд, але владика сказав: «Чи не бачите, що той нещасний більше потребує молитви, аніж покарання». Коли в того письменника було складне матеріальне становище, єпископ анонімно передав йому гроші.

Любов до ворогів є мірилом нашої близькості до Бога. Христос сьогодні вчить нас: «Будьте милосердні, які і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Підготував: о. Павло Заболітний