 Дорогі браття
та сестри у Христі! Сьогоднішнє Євангелія розкриває для нас повноту любові до
ближнього. Сам Христос навчає цієї любові своїм словом та своїм життям,
показуючи, що це підсилу людині до виконання. Любов до ближнього розпочинається
з любові самого до себе: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так
само» (Лк. 6, 31). З такого розуміння любові мають вибудовуватися в людини
думки та вчинки. Та завжди перевіряючи свої діла, помисли, чи вони відповідають
біблійному твердженню.
Любити ворога,
це вийти поза власний егоїзм, побачити у кожній людині образ та подобу Божу та
гідно її пошанувати. Але щоб це виконати, спершу потрібно відшукати в собі цей
Божий образ та подобу – це покаятися та повернути собі святість. Тому, така
любов потребує від нас жертви, поступитися своїм амбіціям, вийти на зустріч
Богові та примиритися з Ним. Поглянути на іншу особу «очима Божими», не
засуджуючи її чи відкидаючи, а наблизитись до неї та перебувати з нею, як і
робить наш Бог «… бо Він благий для злих та невдячних» (Лк. 6, 35). Це можливо
в освячуючій Божій ласці. Тоді ми станемо синами та дочками Божими (див. Лк. 6,
35) по благодаті, бо будемо вподібнюватися до Бога тією самою любов’ю якою Він
нас любить.
Ще одним кроком
на зустріч Богові, навчає наш Спаситель, це вподібнитись через милосердя. Бо
цілковито є милосердний до людини лише Бог, а ми вправляючись у цьому зростаємо
в любові, тобто у святості. «Блаженні
милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7), тому у своєму житті
побачимо не лише любов від ближніх, але також від Бога.
Дон Боско –
один із найбільших святих Італії. У ХІХ столітті він побудував у Турині
величезний сирітський будинок і навчальні майстерні для вуличних хлопчаків.
Одного разу він завітав у місцевість Альби. Ввечері хотів повернутись у Турин,
але не встиг на останній поїзд. Змокнувши під дощем, постукав до помешкання пароха.
Парох відчинив і запитав хто він, а отець Боско скромно відповів, що він бідний
священик із Турину. Парох вибачаючись, скромно прийняв подорожуючого –
запропонувавши лише хліб та сир, а взамін ліжка – два стільчика.
Розговорившись, місцевий парох, поцікавився чи не знає гість великодушного отця
Дона Боско, бо виникла потреба віддати у його сирітський будинок, одного хлопця
з Альби. Отець сказав, що знає його ще з дитинства та запевнив, що він виконає
прохання, бо справа вже вирішена за такий вчинок любові. Господар зрозумів, що
перед ним сам отець Боско, перепрошуючи, його ставлення до гостя перемінилось –
накрив стіл, подав рибну юшку та омлет з шинкою, смажену курку та опісля вечері
запровадив до спальні. Наступного ранку парох супроводжує його до вокзалу і не
перестає перепрошувати. Дон Боско бере його під руку: «Давайте, панотче,
візьмемо урок із того, що сталося. Якщо не маємо нічого, то не даємо нічого.
Якщо маємо трохи – трохи даємо. А якщо маємо багато, даємо те, що вважаємо за
потрібне. Тож завжди нами керує любов до ближнього, а не власні інтереси».
Отже, дорогі у
Христі, поставмо перед собою запитання: «Чи нашими думками та вчинками керує
любов до ближнього, чи власна вигода та інтерес?..» отець Марян Ільницький
|
