Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогоднішній євангельський уривок вводить нас у роздуми над темою дочасного і вічного блаженства людини.

Господь, коли творив людину, обдарував її численними дарами. Людина була створена розумною і мислячою, здатною вибирати, любити і проявляти високі цінності: милосердя, співчуття, жертовності для інших. Господь дарував людині душу, якої не мали інші Божі створіння. Образ і подоба Божі піднесли Адама і Єву понад усі творіння, що й сам Творець підкреслив сказавши лише про людину: «І воно було дуже добре»(Бт. 1: 31). З цього випливає цінність людини у самій собі. Її гідність, багатство і велич закладені самим Творцем.

Однак людина іноді хоче додати більше до цього Божого дару. Дуже часто внаслідок гріха гордості і не усвідомлення ласк Всевишнього, та чи інша особа хоче себе «прикрасити», піднести вище особисту гідність над іншими людьми. Шляхами такого вивищення стають зневага інших, розцінювання матеріального багатства як способу незалежності і вседозволеності. А причиною цього є не усвідомлення своєї гідності закладеної самим Творцем. І чи ти маєш мільярд, чи 1 копійку ти до своєї гідності нічого не можеш додати, бо це Божий дар. Навіть якщо ти цього не усвідомлюєш, ти є Божим створінням з Божим образом і подобою.

Приклад історії про багача і Лазаря показує, що матеріальне благо може закрити людині очі на потребу духовного багатства, яке ми також здобуваємо на землі. Моральні цінності є наче вхідним квитком у небо, а матеріальні можуть навіть у цьому допомогти. Багатство багача могло принести йому велику користь, якщо би стало засобом допомоги бідному. Однак він не думав про вічність, жив сьогоднішнім днем не шукаючи можливостей зібрати скарб, який міг би взяти зі собою у вічність.

Часто так є, що смерть успішної людини спонукає інших задуматися, а чи вартувало йому робити такі жертви, щоб цю успішність здобути? Тепер, у своїй смерті, він залишає це на землі? Чи вартувало одманювати людей, щоб здобути більше ніж було потрібно?

Слова Авраама: «Ти одержав твої благ за життя свого»(Лк. 16:25), дають зрозуміти, що час який ми маємо у земному житті є нашою нагодою зібрати духовне багатство.

Вже традиційно в другу неділю листопада УГКЦ молиться за дітей-сиріт. Дітей, які втратили своїх батьків. За дітей чиї батьки виїхали на заробітки, або з іншої причини не можуть дарувати належної опіки своїм дітям (наприклад, через безробіття, алкоголізм, злочинність). Також багато дітей виховуються у неповних сім’ях через розлучення їхніх батьків. Сьогодні ми молимося в особливий спосіб за кращу доля для цих дітей і роздумуємо над способами нашої допомоги їм. Апостол Яків пише: «Чисте і непорочне благочестя перед Богом і Отцем є те, щоб доглядати сиріт та вдів у їх скорботах » (Якова 1: 27).

Діти – сироти не є іншими людьми аніж ми. Вони обдаровані такою ж гідність людини, але ця гідність нівичеться соціальними обставинами у які вони потрапили. Ці діти також творять Церкву Божу і так як ми є дітьми Божими. Способи допомоги цим дітям є різними в залежності від можливостей кожного з нас. Хтось може фінансово допомогти організаціям, які опікуються дітьми – сиротами, хтось може свій вільний час присвятити певній дитині і стати для неї наставником. Хтось здатний відкрити не лише двері свого серця, а й двері свого дому, усиновивши дитину. Пам’ятаймо також про важливість виховання своєї дитини бути готовою приймати з добротою своїх ровесників, які не мають щастя бути любленими у власній сім’ї та родині.

Нехай Пресвята Богородиця, яка є прибіжищем і потіхою сиріт покриє їх своїм Покровом і Материнською любов’ю. Амінь

отець Павло Заболітний.