4-та неділя після Пасхи. Про розслабленого.

о. Мар’ян Ільницький

Ів. 5, 1-15

Христос Воскрес!

Дорогі браття та сестри, у сьогоднішньому Євангелії події відбувається в Єрусалимі при Овечих воротах де була купіль котра звалася по-єврейському Витезда, тобто Дім милосердя. Приходить наш Спаситель та творить чудо, милосердя для людини котра знедужала тридцять вісім років (паралізована). Милосердний Бог спустився до людини і подав їй зцілення тілесне, котре принесло цій людині і зцілення духовне. Чому також і духовне, бо Христос цього чоловіка зустрічає у Єрусалимському храмі, де людина після переміни дякувала Богові.

А ми вміємо дякувати за Божу ласку та Його дари?...

Наш Бог Спаситель Ісус Христос бачачи велику кількість недужих перший промовляє: «Чи хочеш бути здоровим? Недужий відповів Йому: Так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить. Ісус говорить йому: Встань, візьми постіль твою і ходи!» (Ів. 5,6-8). Цим Він показав перевагу Своєї рятуючої благодаті перед засобами Старого Завіту. Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталось чого гіршого (Ів. 5,10-14). Ось про що ми повинні дбати, коли Бог рятує нас від хвороби. Під час недуги ми часто просимо допомоги в Бога; а потім, коли одужуємо, не думаємо про те, як би подякувати Йому. З поверненням наших сил забуваємо про молитву – в дома, в Церкві на Святій Літургії, про часту Сповідь й вдаємося до колишніх гріхів, замість того щоб виправитися й почати нове, більш благочестиве життя.

Христос наказує чоловікові у суботу нести своє ложе, тому фарисеї, садукеї та юдейські старшини, замість того, щоб порадіти за нещасного, страждаючого стільки часу, або здивуватися чудові, обурилися тим, зробивши зауваження, що колишній хворий посмів порушити суботній припис, заборонялося носити тягарі навіть і гаманця. Так часто ми у нашому житті, замість радіти разом з ближнім, ми його зневажаємо, обмовляємо, очорнюємо – не вміємо любити та приймати іншу людину такою яка вона є. Також, у дотриманні Заповідей, ми виконуємо другорядне забуваючи про головне, забуваючи, що виконання Заповідей – є любов. Не дарма св. Августин говорить: «Люби та роби, що хочеш!», бо справжня любов злого не заподіє, не подумає.

Добре помічає, ставлення юдеїв до оздоровленого, св. Феофілакт: «Ось сенс злості! Вони не запитують, Хто зцілив його, але Хто повелів йому нести його ліжко. Цікавляться не тим, що приводить до здивування, але тим, що засуджується». Тому людина в такому випадку не прямує до Бога, а від Бога у своїй злобі та ненависті. Вона не спроможна до зустрічі із Спасителем, до сповнення Божою благодаттю, до зцілення із своїх недуг – фізичних, духовних та душевних.

Наша переміна і наша відповідь Богові «Так!», дасть нам можливість до щасливого, праведного життя. Де правдивим щастям та багатством буде життя в Христі, з Христом та до Христа. Це постійна дія, праця та зусилля у духовному житті, котра має добрі плоди які користь принесуть не тільки нам, але і тим хто є довкола нас. Отже, життя з Богом, це життя в «домі милосердя» Божого, де людина перебуватиме не розслаблена (в недузі), а в русі, в напрямку до щастя.