Ця прекрасна традиція, пов’язана зі святкуванням урочистості Тіла і Крові Христових, вийшла з Італії й набула поширення у багатьох країнах світу.

 Чудове свято, яке нерідко називають фестивалем квітів, приваблює численних туристів у маленькі італійські містечка, зазвичай не удостоювані такої уваги. Чернечі спільноти і великі родини, школи й дитячі садочки, працівники банків та професійні флористи розпочинають підготовку за кілька місяців. Створюють ескізи, ретельно їх узгоджують, замовляють квіти з усіх довколишніх ферм і садів. Адже матеріал для килимів має бути свіжий, ніяких засушених квіток, що залишилися з минулого літа, і жодного штучного фарбування. Буяння барв італійського літа надає багатство вибору істинному художнику. Потім великим гуртом обривають пелюстки, сортують за кольором.

 У невеликому італійському місті Спелло, яке уславилося своїми дивовижними квітковими килимами, уже в П’ятидесятницю можна побачити літніх жінок, які сидять на стільчиках біля дверей своїх домівок, обговорюючи місцеві новини та обираючи пелюстки. В інших містах підготовкою матеріалу для святкового прикрашання вулиць, якими прослідує процесія, займаються парафії. Нерідко монотонна праця супроводжується читанням Розарію, співом релігійних пісень або духовним читанням. Отак квітковий фестиваль набуває свого початкового християнського сенсу – на жаль, не зауважуваного багатьма туристами.

 Напередодні відзначення урочистості Тіла і Крові весь шлях слідування процесії ділять на сектори. Учасники фестивалю накреслюють крейдою або позначають тонким дротом ескізи малюнків; де є асфальт, там до нього приклеюють звичайні аркуші А4, створюючи таким чином чорно-білий ескіз майбутнього шедевра. І починається складна й копітка праця. Спершу заповнюють великі і яскраві ділянки кольору, потім робляться переходи кольорів і створюються численні відтінки, до кількох десятків. І, нарешті, крупним листям викладаються контури, вимальовуються пір’їни на крилах янголів, виділяються деталі гербів, чаш і символів святих.

 На восьму ранку все має бути готове. Вулицями проходить журі та пролітають, потрясаючи фотоапаратами, захоплені глядачі, які з азартом використовують для своїх особливо прекрасних знімків ті невеличкі платформи, що підготовлені для встановлення вівтарів на шляху процесії.

 Але кульмінація настає, коли Тіло Христове проносять вулицями міста. Кожна парафія, маленька спільнота або велика італійська сім’я вітають співом Дорогого Гостя, який ступає на їхній килим. І, звичайно, стаючи навколішки, не забувають сфотографуватися. Щойно святкова процесія входить усередину старовинного собору, як вулицями проносяться малі діти, остаточно перетворюючи квіткові шедеври на ароматну кашку. До вечора ніщо вже не нагадуватиме про ту велич, яка прикрашала старі бруківки та порепаний асфальт. Тільки хоругви й герби сімей, вивішені на балконах, ще кілька днів зберігають у місті святкову атмосферу.

Цікаво, що традиція прикрашення квітами шляху, яким слідує процесія, з’явилася в Італії у ХІІІ столітті й досить швидко поширилася в Іспанії, а за два століття її перейняли деякі німецькі міста. Дісталася вона й Англії. Там у Західному Сассексі покоління за поколінням старовинного католицького роду ось уже кілька століть прикрашають пелюстками центральну наву та двір перед собором.

 І саме з Англії ця традиція прийшла до Польщі. В маленькому поселенні Спіцімєж, Лодзького воєводства,  також викладають дивовижні квіткові композиції на асфальті. Нехай і не такі прекрасні, зате вони принесли цьому поселенню славу (саме цим Спіцімєж відзначений у Вікіпедії).

 У багатьох містах Німеччини процесія пов’язана не тільки з квітковими килимами, а й із театралізованою ходою. За Тілом Христовим ідуть городяни, вбрані в одяг часів Середньовіччя.

За матеріалами: Анна Гольдіна,  К-портал