о. Мар’ян Ільницький    

Мт. 14, 22-34

Дорогі у Христі! Чудо, яке показав Христос для своїх унів-апостолів, ідучи по морю, надає сили у духовній мандрівці людини. Показуючи нам, що Він (Христос) завжди з нами та іде на зустріч нам. Не звертаймо на інші дороги, не шукаймо легших шляхів! Тому сьогоднішнє недільне Євангеліє навчає нас про молитву, віру та Церковну спільноту. Усе це допомагає людині крокувати до Бога і не звертати від дороги життя.

Сам Ісус Христос дає нам приклад молитви, живого спілкування з Небесним Отцем. Зауважмо, перед тим як іти по морю, а учні вже були в дорозі, Ісус виходить на гору та на самоті молиться. Христос перед важливими подіями прибігає до молитви: перед хрещенням (Лк. 3, 21), перед обранням дванадцятьох апостолів (Лк. 6, 12), перед тим, як мав навчити молитви «Отче наш» (Лк. 11, 1 та Мт. 6, 5-13), у Гетсиманському саду (Мт. 26, 36-44) та багато в інших моментах, в тому числі перед тим як мав іти по воді, щоб показати своє божество для своїх учнів та утвердити їх у вірі. Чи ми у важливі моменти нашого життя приносимо жертовну молитву як приємний запах для Господа? Чи не забуваємо Йому достойно подякувати, перепросити чи щось вимолити через найважливішу молитву у житті християнина – Божественну Літургію? Чи ми молимося, приймаємо активну участь у Святій Літургії – сповідаємося і причащаємося? Ось перший добрий та дієвий крок в духовному житті.

Церковна спільнота (Еклезія) є тою структурою котра допомагає людині крокувати до святості. Через Святі Тайни, Апостольське передання, кров мучеників та науку Отців Церкви – дає змогу прихилити Бога до себе і воднораз крокувати сходинками до Царства Божого. У Євангелії учні перебувають у човні, що є символом Церкви – яка рятує кожного від гріха та смерті. Бурхливе море та супротивний вітер (Мт. 14, 24) – це життя кожної людини у теперішній час. Випробування, неспокій та невпевненість у майбутньому розвіюється з моменту коли людина бачить як на зустріч крокує Спаситель. Це дає сили та можливість до боротьби, праці у доланні життєвих проблем. Тільки маємо не забувати, що у час зневіри, гріховного падіння маємо подібно як ап. Петро скликнути «Господи, рятуй мене!» (Мт. 14, 30).

У 1847 році отець Боско купив будинок для своїх вихованців – хлопців, які до того були волоцюгами. Не маючи ані су, він мусив сплатити через 15 днів 30 000 лір. Матері священика це завдавало безліч тривог. Отець Боско якось сказав їй: Скажи мені, мамо, якщо б у тебе були ці гроші, ти дала б мені їх? Авжеж! Тоді чому я повинен думати, що Господь, наш Небесний Отець, не великодушний від тебе? За вісім годин до закінчення терміну в отця Боско вже були потрібні гроші.

Отже, в цій подорожі нам потрібно не сумніватися, що Спаситель із нами, Він поруч – довірмося Йому. Тому наша віра проявляється до Бога через нашу довіру до Нього.

«І як увійшов до човна, вітер ущух» (Мт. 14, 32). Чи Господь із нами? Відповідь є простою, якщо ми їмо Його тіло та п’ємо Його кров Він у нас перебуває. Ми тоді цілковито є Господні, вмерли для гріха, і Він нам дарує свій мир!

Залишається лише повсякчасно у житті, подібно як апостоли, визнати «Ти істинно Син Божий!» (Мт. 14, 33).