Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри сьогодні ми чули цікаве Євангеліє про чудо, яке здійснив Ісус. Апостоли послухавши Господа наловили дуже багато риби, хоча перед тим цілу ніч улову не було.

Можемо порівняти цей човен, у якому навчав Ісус, з нашим життям. Озеро – це світ у якому ми живемо. Човен – це наше життя. В цьому човні ми можемо бути самі, або можемо запросити Господа. Можемо дозволити проповідувати Йому з нашого човна, а це ми робимо тоді, коли засвідчуємо свою віру в Господа, показуючи в світі, що значить бути християнином. Люди дивляться на наш приклад добра і любові, і самі хочуть так чинити.

Рибою, яку ловили апостоли, у нашому з вами житті, є чесноти: віра, надія, любов, порядність, чесність, правдомовність, милосердя. Ми можливо стараємося їх здобути, але гріх і турботи щоденного життя можуть не давати нам «улову». Ми можемо, у цьому озері нашого життя виловлювати добру рибу, тобто чесноти, або можемо каламутити воду своїм гріховним життям.

Якщо ми стараємося здобути добрі плоди для душі, а гріх і прив’язаність до пристрастей тримають нас, то потрібно довіритись Господу і сказати: «Буду старатися знову, хоча я впав у гріх, але встану і намагатимусь піднятися вгору». Подібно як Симон скажімо: «на твоє слово закину сіті» (Лк. 5:5). Бог допоможе нам встати з колін гріха. Господь сам підніме нас і дасть силу до нової духовної боротьби. Так як Господь зробив чудо для апостолів, так Він зробить чудо і в нашому житті. Тоді човен нашого життя наповниться добрим уловом.

Коли ми досвідчимо у нашому житті те, що Бог завжди є поряд, то ніколи не буде для нас страшним це озеро життя. Тоді, так як апостоли, ми покинемо все і підемо за Христом. Ми підемо туди, куди Він нас покличе. Ми будемо свідчити науку Христа на роботі, в товаристві колег чи друзів. Можливо хтось відчує поклик до богопосвяченого життя у монастирі, або у священстві.

Суть чуда, яке бачимо у сьогоднішньому Євангелії зовсім не є великому улові риби. Найбільше чудо відбувається у серцях апостолів, бо після приходу Господа вони покинули все і пішли за Господом.

Ісус промовив до Петра: «Не бійся», бо Петро казав: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк. 5:8). Петро усвідомив власну гріховність і слабкість перед Божою святістю і могутністю. Нам іноді такого усвідомлення бракує, бо ми кажемо: «Та ж я не грішник, є гірші за мене», а це ознака гордості. Потрібно бачити і визнавати свою гріховність перед Богом і тоді ми побачимо руку Божої допомоги. Ми почуємо в глибині серця, як Творець промовляє: «Не бійся я з тобою».

Пригадаймо собі Мойсея, чоловіка який вивів Ізраїльський народ з Єгипетської неволі. Йому на той час було 80 років. Він мав вибороти у фараона волю для народу, організувати півмільйона людей і допровадити до Обіцяної землі. Коли він попросив у Бога помічника, то Господь дав йому Аарона, якому на той час вже виповнилося 83 роки. Вони послухались Бога і Бог їм допоміг.

Не біймося свідчити Бога! Не біймося сказати: «Слава Ісусу Христу!», до сусіда атеїста з яким завжди віталися «Добрий день». Можливо нашими устами Бог хоче зробити чудо. Можливо наше привітання зворушать серце тієї людини і вона зміниться. Не біймося вставати зі своїх упадків. Не біймося робити те добро, про яке підказує нам наше серце. Бог виконає велику частину сам, головне, щоб ми віддалися у Його руки. Амінь. Слава Ісусу Христу!

отець Павло Заболітний