Мт. 4, 18-23

«Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей.»

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати та сестри, людина як створіння Боже приходячи у цей світ має своє призначення, покликання, і цей прихід вже є з волі Божої, з Його бажання, і з Його поклику. Тому, земний шлях людини реалізовується – із гідного, відповідального, зрілого виконання різноманітних покликань, які супроводжують людину протягом життя. Ми можемо розрізнити багато спільних покликань у житті людини: до навчання, покликання до батьківства чи синівства, до праці, до подружжя чи дівоцтва та основне до Царства Небесного.

Про покликання ми чули у сьогоднішньому Євангелії, де Господь наш Ісус Христос кличе до апостольства, до учнівства та проповіді про вічне життя і Боже Царство, перших своїх учеників – Петра та Андрія, Якова та Івана синів Заведеєвих. Вони були рибалками, з цього жили, і в один момент лишають усе, навіть батька за працею, слідують за Особою яку не знали і може в перше бачили. Чують голос і йдуть слідом за ним та цілковито довіряють Тому, хто їх покликав. Перші апостоли дають можливість, щоб Бог діяв у їхньому житті, провадив їхнім життям. Відповідають на почутий заклик «Ідіть за Мною…» як результат – кидають човна, батька, добрий заробіток, впевненість та стабільність, І що отримують?...

З цього бачимо, що кожне покликання, яке зароджується у серці людини походить від Бога. Його голос є тихим, не настирливим, завжди спрямований для добра людини, але на превеликий жаль, не кожен прислухається до нього і слідує цьому голосу. Виконати покликання Боже, довіритись Йому !!!

Що повинно бути, щоб було покликання (поклик)? Має бути дві особи: той хто кличе і той хто відповідає – і це є свого роду діалог. А чи ми спілкуємося у такий спосіб з Богом? Так! Тому Боже покликання завжди спрямовує людину до добра, до щастя, до вічного життя. Нашою відповіддю на Божі поклики буде: відповідальне ставлення до свого життя, а це означає бути добрим громадянином, християнином, добрим жителем Царства Небесного – котре розпочинається тут і тепер, з моменту нашого зачаття.

Одного разу, до монаха прийшов молодий юнак, котрий ось тільки закінчив школу. В довгій та милій бесіді юнак почав ділитися із духовним отцем своїми планами на майбутнє. Він казав: «Ось закінчив школу, поступлю в університет!» А монах-старець тільки запитував хлопчину: «І що далі?..». «Як що далі, здобуду добру освіту, працюватиму!». Монах-старець знову «І що далі?..». «Одружуся, буду забезпечувати сім’ю, дбати за дітей!». Чути «І що далі?..». «Постарію, піду на пенсію, подорожуватиму, відпочиватиму!». «Що далі?..». І в цей момент хлопчина задумався… Що ж далі?..

Чи ми задумуємося над нашим покликанням як працівників чи роботодавців, батьків чи дітей, як християн? Чи ми чуємо Божий голос, Його поклик, а може ми його заглушуємо повсякденними турботами: багатством, роботою, розвагами чи іншими людьми. У нашому житті на перше місце ставимо не Бога, а щось або когось іншого. Робимо все, але не дбаємо про душу, виконуємо покликання яке тільки нам служить не приносячи добра, користі, щастя для інших. Стаємо егоїстами.

Тому щоб добре реалізувати свої покликання у житті, має їм передувати любов – до Бога та ближніх. Тільки тоді ми станемо добрими рибалками, апостолами у сучасному світі своїм праведним життям у Христі.

о. Мар’ян Ільницький