Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри! Минулого разу ми пояснювали першу частину Божественної Літургії – антифони і Малий вхід, який символізує вихід Христа на проповідь.

Після Малого входу люди в церкві починають співати тропарі і кондаки. Саме слово «тропар» означає «вдача», спосіб життя, що відображає спосіб життя святого, або описує празник.

Слово «кондак» походить від грецького слова і перекладається, як «короткий», скорочений, малий, і означає коротку пісню, яка містить прославу святого, або звеличує празник. Першим автором кондаків вважається святий Роман Сладкопівець, який жив приблизно в VI ст.

Тропарі і кондаки ми співаємо для того, щоб показати, що вчення Христове вже збувається, воно має відбиток в житті святих угодників Божих, яких оспівуємо, а також складаємо подяку Богу за цих святих. Угодники Божі є також і пригадкою для нас, вказівником на те, що хто зберігає закон Господній, може, і повинен сподіватись, що ввійде до Царства Божого з такою легкістю, як вноситься у святі ворота Євангеліє.

Після цього ми починаємо співати Трисвяту пісню. Трисвята пісня прославляє Бога в трьох Особах. Трисвятою її назвав святий патріарх Герман, бо в ній тричі повторюється поняття «Святий». Іван Дамаскин свідчить, що пісня ця походить із славослов'я серафимів у небі: «Свят, свят, свят Господь Саваот», як описує своє видіння пророк Ісая (Іс. 6,3).

Пісня Трисвятого в нашому обряді використовується досить часто, вона стоїть на початку майже всіх молінь, починаючи від ранньої молитви і завершуючи вечірніми, в тому числі багатьох богослужінь у церкві.

Коли хор доходить до «Слава Отцю…» ієрей відходить до горного сідалища. Горне місце, чи сідалище — це місце, що знаменує невидимий престол Ісуса Христа, що невидимим способом присутній на землі, сидячи на Божественному престолі на небі по правиці Отця, а тут в особі священика споглядає на свою Церкву.

По завершенні Трисвятого священик проголошує: «Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість, будьмо уважні!» Цими виголосами вказується на те, що починається найголовніша частина Літургії Слова — читання Святого Писання. Саме звернення пресвітера «Мир» — ніщо інше, як привітання Ісуса Христа, який так вітався із своїми учнями після свого воскресіння. По цьому слідує співання прокімена з псалмів Давида.

Потім диякон виголошує: «Премудрість», після чого читець зачитує назву апостола (тобто, апостольського послання, яке зараз читатиметься), диякон знову виголошує «Будьмо уважні!» і тоді читається уривок з апостола. Коли читець закінчив читання, пресвітер звертається «Мир тобі», а диякон знову виголошує «Премудрість, будьмо уважні!» Дехто з вірних думає, що звернення священика «Мир тобі» стосується читця, але насправді — ні! Це звернення має відношення до Того, хто приходить за апостолами, тобто Ісуса Христа. Це пресвітер вітає Христа, який приходить у Слові Божому, а диякон потверджує своїм виголосом, немов заспокоюючи народ, щоб були уважні, бо Христос тут уже присутній. З цього місця співці починають спів «Алилуя». Святий Герман пояснює цей вислів так: «Це єврейське слово, де АЛ значить «йде», «являється», ИЛ — «Бог», УІА — «прослава» і «піснеслів'я Бога». Так само й святий Йоан Богослов чув це піснеслів'я від ангелів (Од. 19,6).

У цей час диякон, отримавши благословення від пресвітера, кадить. Кадження — це хвала і привітання Христа, як теж символ благодатного наслідку Його проповіді.

Потім священик виголошує: «Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія. Мир всім». Це вказується для того, щоб люди піднялись із своїх місць і слухали, стоячи, бо раніше давні християни слухали послання сидячи, а також їх благословляє. Церква на благословення ієрея відповідає: «І духові твоєму». По цьому священик оголошує заголовок Євангелія, а люди відповідають «Слава Тобі, Господи, слава Тобі.», цим виражаючи подяку за можливість слухати Слово Боже. Пресвітер востаннє наголошує на уважності і диякон читає Євангеліє. Після завершення читання приходить час гомілій — проповідей. Гомілії — це символ нагірної проповіді Ісуса Христа, де він виголосив все те, що навчав три роки.