Мт. 6, 14-21

 «Бо де твій скарб, там буде твоє серце». (Мт. 6, 21)

 Ось, надходить час Великого Святого Посту, час призадуми та переміни людської душі, час принести Богові достойний плід через покаяння. Як навчає св. Августин, що Бог створив людину без неї, але без людини не може її спасти. Тому людина має усвідомити потребу увійти в присутність Божу через прийняття Пресвятої Євхаристії. Це має стати стилем життя кожного християнина, не одноразовий акт, а дія котра повторюється постійно. Переміна у духовному житті має відбутися із розуміння безмежної Божої любові до людини та всепрощаючої Його ласки. В наслідок цього, ми стаємо не байдужими до нашого ближнього в якому вбачаємо Божий образ та подобу. Тому зуміємо йому послужити в любові, пожертвувати собою і здобути скарб (Мт. 6, 20) про який говорить наш Спаситель у сьогоднішньому Євангелії.

 Щоб належно сповнити цей піст, Ісус Христос дає нам конкретні настанови, поради: найперше ми повинні навчитися прощати провини нашим ближнім (Мт. 6. 14-15). Бо вміти прощати, тобто бути милосердним в повні належить лише Богові, Він милосердний до гріхів наших. Тому ми через прощення вподібнюємося до Бога, стаємо святими та спадкоємцями Царства Небесного. Щоб простити, нам потрібно докласти певних зусиль, перебороти свій егоїзм і це є зростання в любові до ближнього (Мт. 22, 39). Це перший крок для доброго посту, побачити ближнього та йому в різний спосіб послужити, в тому числі через прощення, бо сам Христос подав нам цей приклад особистим життям.

 В одній з легенд, що походить із середньовіччя, розповідається про монахиню, яка твердила, що бачила Ісуса Христа. Єпископ її запитав: Сестро, ти розмовляла з Ним? Так, розмовляла, - відповіла. Єпископ продовжував: Коли Христос з’явиться тобі вдруге запитай у Нього: «Який найбільший гріх вчинив той чоловік, що став потім єпископом?». Він прекрасно знав, що про цей гріх відомо тільки його власному сповідникові і самому Богові. Через три місяці після цієї розмови монахиня прийшла знову на аудієнцію до єпископа. Зразу з порога він запитав її: Ти знову бачила Господа нашого? Так, - відповіла. А ти запитала Його про мій гріх? Так. І що Він тобі відповів? Монахиня посміхнулася і сказала: Господь відповів: «Вже не пам’ятаю». 

 А чи ми пам’ятаємо провини наших ближніх?

 Другим, Господь промовляє до нас щодо посту у їжі, те що має нам допомогти знайти більше часу для Бога та служінню ближньому (в тому числі і прощення). Це те, що ми маємо робити не на показ чи похвалу від інших, а для особистого зближення з Богом. 

 По-третє, ми повинні розставити пріоритети у своєму житті, щодо матеріальних та духовних речей. Саме з цього розпочинається наше ставлення до самого Бога. Це означатиме, що ми реалізовуємо навчання св. Августина: Якщо ми поставимо Бога на перше місце у своєму житті, все інше буде на своїх місцях. Бо основою життя християнина та ціллю є наш Бог-Творець. Тому наше серце має належати лише Йому, і найбільшим щастям для нас має бути здобути Бога (Мт. 22, 37-38) та зробити усе щоб не втратити наш Скарб.

 Отже, справжній піст триває протягом усього християнського життя, бо полягає у двох Заповідях Любові, безкорисливому даруванні, жертвуванні себе Богові та своєму ближньому. Піст щодо їжі нам має допомогти виконати те перше, що вище було сказано. Тому, попровадьмо піст в любові, в прощенні та в служінні, що дасть нам змогу наше серце принести на жертовник Богові та успадкувати Царство Небесне.

 о. Мар’ян Ільницький