(Мт. 6:14-21)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Скажіть мені будь ласка чи мурують хату, якщо не закладено фундамент? Чи пришивають ґудзики на полотно, якщо ще не пошитий одяг? Чи сіють зерно у не зорану землю? Ці питання виглядають нам смішними, але вини показують, що багато чого в житті потребує певної послідовності. Подібно є і у духовному житті.

Вступаючи у час посту Церква закликає нас до кроку, який починається зі слів Ісуса: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам» (Мт. 6:14). Всі ми добре знаємо слова з молитви Отче наш: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Багатьом напевно доводилось бути ображеними, хтось можливо ображався. Людські стосунки часто входять у певні кризи, коли появляються образи, гнів між людьми, але дуже важливо є навчитися прощати і просити пробачення. Ті хто у своєму житті хоча би раз дійсно, з визнанням своєї провини, просив пробачення,  погодиться зі мною, що просити пробачення є складніше ніж пробачити, але і радість та полегша на душі стають більшими в того, хто першим просить пробачення, тому що інший ніяковіє.

Багато кривд людина зазнає протягом свого життя. Іноді кривда, яку батьки завдають своїм дітям, відбивається на всьому житті цієї дитини. Можливо ця дитина завдасть подібну кривду і своїм дітям. Це триватиме доти, доки не перерветься цей ланцюг образи. Ми з вами знаємо також і образи, які існують між родинами, сусідами, колегами по роботі. Є кривди, які одна держава завдала іншій, наприклад через війну, або загарбання території. І все це стається через брак любові. Чим дальше людина віддаляється від Бога тим більше вона впадає у гріх та ранить тих, хто є навколо неї. Ми з вами повинні навчитися прощати. Правдиво простити зможе той, хто у своєму житті пережив прощення від Бога у Святій Тайні Сповіді. Хто на Сповіді відчув безмежну Божу любов до себе, той вповні зможе просити пробачення і без «каменя за пазухою» пробачити.

Існує давня церковна розповідь про чоловіка, який прийшов до духівника і під час сповіді виправдовувався, що він не може прощати людям. Духівник сказав: «Накладаю на тебе покуту. Поший собі пояс і кожного разу, коли не зможеш простити комусь образи, клади туди маленький камінець». Так чоловік і зробив. Певний час це виглядало для нього, як забава, але з часом пояс став неймовірно тяжкий. Чоловік почав пробачати давні образи та викидати камінці. Проте пояс наповнювався щораз новими камінцями. Зрештою чоловік прийшов до духівника і почав просити зняти з нього цю непосильну ношу. Духівник сказав: «Бачиш, як багато можна наскладати гріхів. Так само, як терпить твоє тіло від маленьких камінців, так само і терпить душа через те, що ти не можеш прощати».

Не забуваймо, що Ісус власними прикладом навчив нас прощати. Ісус простив своїм кривдникам, тим котрі його розіп’яли і вбили. Він сказав: «Отче прости їм, бо не знають, що чинять». Отже простивши, ми можемо входити у піст.

Другий крок – це сам піст. Вже з понеділка ми будемо чинити поклони. Інша назва – метанії. Грецьке слово «метаноя» означає переміна. У пості ми покликані перемінитися. Припадаючи до землі ми визнаємо власну гріховність, а підносячись – сповідуємо визволення від гріха силою хреста Господнього. У сьогоднішньому читанні Послання апостола Павла до Римлян ми чули такі слова: «Відкиньмо отже вчинки темряви і вдягнімось у зброю світла» (Рим. 13:12). Вчинками темряви є різноманітні гріхи, пристрасті і пожадання. Якщо людина від їжі постить, але від пристрастей не очищується, то такий піст не принесе їй жодної користі. Іван Золотоустий писав: «Ти не їси м’яса? Не споживай нескромностей і твоїми очима. Нехай постить і слух, щоб не приймав наклепів. Нехай постить і язик від лайки і обмови». Мусимо зрозуміти, що обмеження у їжі є лише засобом до глибшого духовного життя і звільнення від пристрастей. Піст не є цінним сам у собі, а є корисним для нас.

Третій крок науки Христа – скарб. Каже Христос: «Де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6:21). Всі ми пригадуймо собі притчу про нерозумного управителя, який будував склади на пшеницю і збіжжя, а вкінці сказав: «Радій душе і веселися», а у відповідь почув: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»(Лк.12:20)  Подумаймо чи ми часом не поступаємо подібно? Чи не віддаляємося ми від Бога у пошуках інших скарбів? Чи не забуваємо ми про важливість збирання багатства на небі, у Бога. Хто для нас на першому місці? Бог, гроші, розваги чи телевізор. Якщо я кожного дня 4 години проводжу перед телевізором і лише 5 хвилин ввечері присвячую на молитву, то моїм скарбом є вже не Бог, а телевізор і у ньому моє серце.

Входячи в час Святої Великої Чотиридесятниці не забудьмо попросити один в одного пробачення, не постидаймося і будьмо хоробрими прийти миритися з тими з ким, можливо вже довгий час ображаємося. Щоб ми могли у цьому пості віднайти правдивий скарб – Господа. Щоб у Ньому знайшло радість і  спочинок наше серце. Амінь.

 о. Павло Заболітний