Сьогоднішня євангелія оповідає нам як апостол Тома збагнув воскресіння Ісуса. Не одразу він цьому повірив ,а для когось мабуть недаремно. Невір’я Томи дозволило оглянути, притулитись до ран, і навіть  наблизитись ще ближче до самого воскресіння. Коли десь позаду свято пасхи маємо перед собою горизонт виявити  власну  віру і навіть її розвинути,поглибити.

Передовсім можемо провести аналогії між розвитком дитини і розвитком нашої віри. Коли дитина сидить поруч із комп’ютером чи телевізором вона не тільки потребує інформації , але і нашої уваги до дитини. Якщо цього не буде , то вона буде або надто імпульсивна , або надто схвильована щоб легко повернутись до оточуючого ритму. Віртуальний світ може глибоко заполонити вразливість  малюка. А старші є покликані до діалогу з дитиною і відвернення їхньої уваги у вразливих чи недоречних моментах перегляду. Сам діалог стає як переконанням для дитини так і більш важливим фактором особи ,а не речі.

Для декого віртуальний світ вже перейшов межі християнської віри так , що дослухатись до голосу церкви стає дедалі важче. Роздратування чи страх перед майбутнім віддаляють мир власної душі. Ісус приходить до учнів і Томи зокрема для того, щоб спокоєм огорнути і все людство. У рік віри сама церква може бути опанована як прозелітизмом , так і євангелізаційним процесом.  Важливо відкинути перше і прийняти активну участь у другому. Переконливим аргументом стають слова святішого отця Франциска, що у протидію насильному насадженню відводить важливе місце саме діалогу. Як для дитини так і для усіх інших інтегральних процесів він несе конструктивний момент будування , а не руйнування. А хіба Ісус не через спілкування з Томою розбудив його віру?