Дорогі браття та сестри, ось ми приступили до четвертої
неділі Великого посту. Духовна боротьба у житті практикуючих християн
продовжується. Тому, Христова Церква підбадьорюючи та спомагаючи на духовній
дорозі, подає сьогоднішнє Євангелія як добрий корм для духовного життя. Сам
Христос нас навчає зросту у нашій вірі, молитві, що дозволить гідно сповнити
час посту та провадити життя у святості, з Богом та до Бога.
У сьогоднішньому Євангелії відбувається зустріч людини
(батька та недужого сина) з Богом. Зустріч яка перемінює життя духовне та
фізичне цих людей. Вона приносить зцілення тіла, видужує син якого любив
батько, та радість духовна, зростає у вірі сам батько. Це чудо яке
відбувається, є заслугою обох сторін – людини та Бога. Людини – бо приступає до
Христа вбачаючи в Ньому одного лише лікаря-цілителя, що спроможне їй допомогти.
Бога – бо відповідає на прохання людини та оздоровлює її як фізичний, так і
духовний стан.
Як часто в нашому житті, все частіше і частіше ми
зустрічаємо людину котра не шукає свого порятунку в Бога, а в інших осіб. Не
довіряє Йому, піддає сумніву, що Він спроможен допомогти вирішити її проблему
чи якогось іншого роду негаразд. Тому людина, в теперішній час, вдається до
пошуку не Бога, а інших цілителів, псевдо лікарів, ворожбитів, віщунів,
очікуючи, що вони їй допоможуть. Як результат вона потрапляє у сіті ворога
людини, тобто диявола. Гріх опановує людиною і вона стає служителем не Творцю,
а особі яка веде її до загибелі.
Звільнитися від гріха, стати на дорогу життя, а не дорогу
загибелі, допомагає рішучий крок в напрямку справжньої Любові, тобто Бога та
покаяння – усвідомлення не можливого життя без свого Творця. Щоб часом не
кидало то у вогонь, то у воду щоб погубити нас, ми повинні завжди приступати до
нашого лікаря, цілителя, спасителя – Господа і Бога Ісуса Христа. Тільки так ми
зростаємо та утверджуємося у вірі, молимося «поможи моєму невірству!» (Мр. 9,
24). Бог, як чоловіколюбець зсилає свої ласки на тих, хто Йому довіряє і
голосить (молиться) день у день.
Один багач приїхав до свого рідного села, щоби допомогти
своїм односельцям підняти їхні господарства. Зібравши їх всіх разом, він
сказав, що хоче поділитися з бідними часткою свого майна.
Деякі з бідних, почувши це, з великою вдячністю прийняли
його допомогу. Вони повірили йому, бо давно вже знали про його доброту, щирість
і безкорисливість. Та знайшлися такі, які запідозрили в цьому якусь хитрість.
Вони навіть не могли припустити, що хтось може допомагати безкорисливо, не
вимагаючи нічого взамін. Звинувачували багача, що той хоче зробити їх своїми
боржниками, і відраджували всіх що-небудь брати у нього. Коли багач усім, хто
йому повірив, надав допомогу і вони почали наново господарювати, він поїхав зі
свого села. Ті ж, які не повірили йому, дивилися заздрісним оком, як розквітають
господарства їх односельчан, що прийняли допомогу багача, і далі жили в нужді й
лише чухалися в потилицю.
Чи ми довірилися у нашому житті Богові? Чи ми готові від
Нього прийняти дари? Чи ми готові перемінити своє життя для Нього? Нехай кожен
відповість у своєму серці на ці запитання, і тоді побачить на якій дорозі його
життя, і що потрібно ще перемінити щоб бути Його учнем та другом. Бо віра
потребує від нас конкретних діл, а молитва має допомогти нам достойний принести
плід у покаянні та стати в присутність Божу.
Стараймося, дорогі браття і сестри, щоб наша зустріч з Богом
була постійна, а неодноразовий акт. Щоб ми могли бачити Божу дію і Його
благодать у нашому житті через довіру, яку ми принесемо в молитві – покаяння,
подяки, прохання та прослави, нашому Спасителеві. Тому, віра наша стане для нас
скарбом до кращого життя.
Проповідь на Хрестопоклонну неділю і свято Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці
(Лк. 1:24-38; Мр. 8:34-9:1)
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри. В євангельському уривку на хрестопоклонну неділю ми чуємо слова Спасителя, який говорить, що той хто хоче йти за Ним, повинен зректися самого себе і взяти свій хрест. Не прості ці слова. Не прості у розумінні і не прості у сповненні.
Ісусу ніколи не обманював людей. Він не обіцяв легкого життя, не обіцяв слави і спокою для своїх послідовників. Проте Ісус також ніколи не казав робити того, чого сам не виконав. Спаситель першим взяв важкий хрест і нам показав, як потрібно нести хрести терпінь. Хрест в часи Ісуса був знаком висміювання і ганьби. На хрестах розпинали найбільших злочинців. Тому для учнів, які слухали Учителя, слово про хрест було дивним і страшним. Лише згодом вони зрозуміли це слово, прийняли і виконали його сповна. Після зіслання Святого Духа вони розійшлися проповідувати Добру Новину по цілому світі і не боялися віддавати за Христа своє життя. Прийняли це слово Ісуса і багато мучеників, котрі пролили свою кров за віру Христову і Євангеліє.
Слова «віддати життя своє ради Христа і Євангелії» стосуються і нас з вами. Сьогодні також Ісус вимагає від нас свідчення. Свідчення, що ми його послідовники. Всі ми чули про протести, які зараз відбуваються у Франції проти всиновлення дітей гомосексуалістами. Такий закон хоче ухвалити французький Сенат. Люди які вийшли протестувати, таким чином показують свій спротив і засвідчують вірність предвічній Правді. Християни, які складають більшість протестувальників, показують своє свідчення вірності науці Спасителя. Христос і від нас з вами потребує свідчення правди, святості та віри в Бога у нашій країні, у нас на роботі, в нашому домі..
Хрестопоклонна неділя є серединою посту. Церква не випадково у середині Великого Посту ставить нам приклад Хреста Господнього. Якщо ми робимо якусь справу дуже довго, то по середині можемо знеохотитися. Хто йде в далеку дорогу під пекучим сонцем, то за деякий час хоче спочити в тіні дерева. Таким деревом відпочинку для нас є Хрест. Якщо у нас лінь і нехіть постити, то подивімося на хрест. Спаситель перетерпів страшні муки за нас з вами, щоб ми жили . Він тричі надав під хрестом, але продовжував іти далі, щоб віддати своє життя за нас з вами. Хрест – це символ перемоги. Це тріумф! До Ісуса хрест був ганьбою, у Спасителеві він став перемогою, символом життя.
Цього року у Хрестопоклонну неділю ми святкуємо і свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Нехай Божа Мати буде для нас прикладом, як потрібно зректися себе і нести свій хрест до кінця. Марія не побоялася прийняти звістку архангела Гавриїла у Благовіщенні і погодилася народити Спасителя. Марія прийняла біль мук свого Сина, коли Він вмирав на хресті. Вона прийняла і нас з вами під свій покров. «Не замовкнемо ніколи Богородице, про силу твою говорити ми недостойні, бо коли б ти не предстояла благаючи, хто б нас вирятував від стількох бід?» - звертаємося до Пресвятої Богородиці у тропарі на Молебні.
Йдімо і ми слідом за Христом, засвідчуймо свою віру в Нього, будьмо свідками і захисниками науки Спасителя, адже Він може подарувати нам радість, мир і спокій серця, а найголовніше – Життя.
Дорогенькі діти, сьогодні ми дочекались 2 неділі великого посту. У євангепії ми почули про чоловіка розслабленого, якому Ісус очистив гріхи і вилікував. Перші слова звертають нашу увагу на те, що Христос вертається в Капернаум і ця чутка доходить до розслабленого. Він бажає вирушити в дорогу, а у цьому допоможуть четверо людей. (Мк 2 3)Ми також, діти, подорожуємо у часі посту, але не до Капернаума, а до найбільшого християнського свята що зветься Великдень.А тепер запитаймо одне одного, що нам необхідно, щоб наша дорога не була такою важкою і виснажливою?
Мабуть найперше для неї ми б скористались картою, щоб знати відстань до нашої цілі. За допомогою умовних позначок, ми б знали у яку сторону ви повинні рухатись,де повертати і чого уникати. У часі Великого посту ми також уявляємо від чого слід відмовитись, що доброго пригадати, якою стежкою скористатись і не заблукати.
Але, щоб почати свою ходу, можемо пригадати, що окрім годинника, який вказує коли стане темно, нам може знадобитись компас. Дія компасу є у тому, що стрілка вказує напрямок на північ. Для нас це є важливо, адже це дозволить нам бути впевненими, що стрілка вказує на місце Ісуса. У пості саме Ісус є найдорогоцінніший дороговказ, до якого ми так спішимо.
Третьою річчю , яка нам знадобиться – це мав би бути наш одяг. Чи ви коли-небудь помічали, що люди різних професій використовують кольори матерій на своєму одязі. Ось для пожежників цей колір червоний, а для прибиральників - оранжевий. Такі кольори нашу увагу не тільки зосереджують, але і у чомусь нас можуть застерегти. Коли ви діти бавитись на дворі, то одягаєте не новий одяг, а коли йдете до храму то використовуєте святковий одяг. Тому дитяча охайність є також важливою як у святкові так і у звичайні дні.
Та у подорожі цінним є і те з ким ми подорожуємо. З ким вам приємно подорожувати ?Мабуть це ваші батьки, адже вони допомагають вам бути впевненими, що ви не заблудитесь. Роль батька чи матері є у тому, щоб ви діти не грішили і могли повчитися від них доброго прикладу. Молитва і слова пробачення – ось, що часто у них на видному місці. Якщо пригадуєте поклони,увагу до старших,то і це може стати вам у пригоді.
Зичу вам під час Великого посту щоб ваша подорож була успішною, коли поруч з батьками карта, компас і одяг будуть успішними символами.
Дорогі у Христі брати і сестри! Минулого разу ми пояснювали першу частину Божественної Літургії – антифони і Малий вхід, який символізує вихід Христа на проповідь. Після Малого входу люди в церкві починають співати тропарі і кондаки. Саме слово «тропар» означає «вдача», спосіб життя, що відображає спосіб життя святого, або описує празник. Слово «кондак» походить від грецького слова і перекладається, як «короткий», скорочений, малий, і означає коротку пісню, яка містить прославу святого, або звеличує празник. Першим автором кондаків вважається святий Роман Сладкопівець, який жив приблизно в VI ст.
Тропарі і кондаки ми співаємо для того, щоб показати, що вчення Христове вже збувається, воно має відбиток в житті святих угодників Божих, яких оспівуємо, а також складаємо подяку Богу за цих святих. Угодники Божі є також і пригадкою для нас, вказівником на те, що хто зберігає закон Господній, може, і повинен сподіватись, що ввійде до Царства Божого з такою легкістю, як вноситься у святі ворота Євангеліє.
Неділя блудного сина. Головними постатями притчі є батько і два сини. Щоб описати тему притчі її називають притчею про блудного сина, або притчею про батька який очікує. У експозиції дізнаємось про батька і двох синів. Постать батька виступає у наших очах як земного володаря. Ісус цією притчею одночасно дивиться власними очима у перспективі оповідача. А ми як і слухачі цієї притчі дивимось поглядом Ісуса, щоб щось не пропустити. Монолог використовується, як роздуми молодшого сина, а частий діалог між батьком і окремо кожним сином служить як певний спосіб оповідання.
Розважання. У році віри для матерів молитви на нашій парафії ми готуємо розважання про жінок святого письма. Ціль таких розважань – це збагачувати себе через приклади цих достойних осіб і не допускати помилок, які траплялись у їхньому життєписі. Місяць березень присвячений Марії – сестрі Мойсея.