Сьогоднішня недільна євангелія описує подію оздоровлення слуги сотника (Мт 8:5-13). Приклад сотника з позиції Ісуса є прийнятним для нас з бачення віри. «Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри.»(Мт 8:10) Цією вірою сотник міг би поділитись із нами, щоб не попасти нам у тьму кромішню.(Мт 8:12) Через неї йому достатньо лише слова.(Мт8:8) З вірою у видужання сотник забажав помістити свого хворого слугу під свою покрівлю.(Мт 8:8)

Образ сотника- це зображення воїна у якого окрім обов’язку щось виконувати залишається вміння ще щось цінувати. Він міг би здобувати фортеці або укріплення, воднораз мав би захищати власні позиції. Щоб не стратити гідності воїна у нього окрім віри мали би бути любов і слово честі. Якщо віра необхідна для впевненості у власні сили, то любов не менш вартісна. Адже завдяки їй, знаємо чому захищаємо свою державу чи власний народ. Слово честі було присутнє у характері недільного сотника, інакше як би він довіряв словам Спасителя?

Зовсім недавно по телебаченні демонструвався фільм «Орел дев’ятого легіону». В основі фільму, історія батька і сина, що жили в римській імперії. Батько очолював дев’ятий легіон і разом з ним не повернувся із Британії. Для сина це спричинило ганьбу, адже орел як символ звитяги не був повернений у Рим. Син вирішує очистити добре ім’я свого батька як і усього свого роду. Задля цього він згідний загинути, але чесне ім’я роду повернути.

Можливо серед нас не усі такі сміливі як цей юнак або недільний сотник. Та окрім віри і любові слово честі є у пошані як у жінок так і у мужчин. Особливо тоді коли ми не боїмось щось визнати ,за когось поручитись, чи комусь довіритись. І так як цей сотник не був осміяний Христом, так і наша щирість не дозволить перемогти будь-які побоювання теперішнього віку.

2-га неділя по П’ятидесятниці


Мт. 4, 18-23

«Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей.»

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати та сестри, людина як створіння Боже приходячи у цей світ має своє призначення, покликання, і цей прихід вже є з волі Божої, з Його бажання, і з Його поклику. Тому земний шлях людини реалізовується – із гідного, відповідального, зрілого виконання різноманітних покликань які супроводжують людину протягом життя. Ми можемо розрізнити багато спільних покликань у житті людини: до навчання, покликання до батьківства чи синівства, до праці, до подружжя чи дівоцтва та основне до Царства Небесного.

Подібно ми чули у сьогоднішньому Євангелії, де Господь наш Ісус Христос кличе до апостольства, до учнівства та проповіді про вічне життя і Боже Царство перших своїх учеників – Петра та Андрія, Якова та Івана синів Заведеєвих. Вони були рибалками, з цього жили, і в один момент лишають усе, навіть батька за працею, слідують за Особою яку не знали і може в перше бачили. Чують голос і йдуть слідом за ним та цілковито довіряють Тому хто їх покликав. Відповідають на почутий заклик «Ідіть за Мною…» як результат – кидають човна, батька, добрий заробіток, впевненість та стабільність, І що отримують?...

З цього бачимо, що кожне покликання яке зароджується у серці людини походить від Бога. Його голос є тихим, не настирливим завжди спрямований для добра людини, але нажаль не кожен прислухається до нього і слідує цьому голосу.

Щоб було покликання (поклик) має бути дві особи: той хто кличе і той хто відповідає – і це є свого роду діалог. А чи ми спілкуємося у такий спосіб з Богом? Тому Боже покликання завжди спрямовує людину до добра, до щастя, до вічного життя. Нашою відповіддю на Божі поклики буде відповідальне ставлення до свого життя, а це означає бути добрим громадянином, християнином, добрим жителем Царства Небесного – котре розпочинається тут і тепер.

Одного разу, до монаха прийшов молодий юнак, котрий ось тільки закінчив школу. В довгій та милій бесіді юнак почав ділитися із духовним отцем своїми планами на майбутнє. Він казав: «Ось закінчив школу, поступлю в університет!» А монах-старець тільки запитував хлопчину: «І що далі?..». «Як що далі, здобуду добру освіту, працюватиму!». Монах-старець знову «І що далі?..». «Одружуся, буду забезпечувати сім’ю, дбати за дітей!». Чути «І що далі?..». «Постарію, піду на пенсію, подорожуватиму, відпочиватиму!». «Що далі?..». І в цей момент хлопчина задумався… Що ж далі?..

Чи ми задумуємося над нашим покликанням як працівників чи роботодавців, батьків чи дітей, як християн? Чи ми чуємо Божий голос, Його поклик, а може ми його заглушуємо повсякденними турботами, багатством, роботою, розвагами чи іншими людьми. Робимо все, але не дбаємо про душу, виконуємо покликання яке тільки нам служить не приносячи добра, користі, щастя для інших. Стаємо егоїстами.

Тому щоб добре реалізувати свої покликання у житті, має їм передувати любов – до Бога та ближніх. Тільки тоді ми станемо добрими рибалками, апостолами у сучасному світі своїм праведним життям у Христі.

о. Мар’ян Ільницький

                        Проповідь на Неділю Всіх святих

Мт. 10:32-33; 37-38; 19:27-30

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя в церковному календарі носить назву Неділя Всіх святих. Не випадково, що саме в першу неділю після Зіслання Святого Духа Церква Христова вшановує всіх святих.

Святі – це ті, котрі прийняли науку Христа і жили нею. Це ті, котрі приготували свою душу на прихід Святого Духа і дозволили Йому перемінити себе. Святі – це ті, котрі пішли за Христом до кінця, дехто навіть через мучеництво приніс вінець віри своєму Небесному Учителеві. Святих били, катували, жорстоко вбивали, але вони не зреклися Христа. Не зрадили, бо знали, що якщо вони не зречуться Сина Божого, то і Він визнає їх у Царстві Небесному перед своїм Отцем.

Христос будучи серед людей, проголошуючи на землі волю свого Небесного Отця, попереджав своїх послідовників про небезпеку. Він не обманював і не обіцяв спокійного життя. Пригадаймо собі слова Учителя: «Учень не більший за свого вчителя. Переслідували мене, переслідуватимуть і вас» (Мт. 10:24).

Розповім вам одну історію про священика, якого НКВДисти заставляли зректися віри і сказати, що Бога не існує. Спочатку вони жорстоко його били, потім видумували всілякі катування, а в кінці сказали: «Якщо ти віриш в свого Бога і сподіваєшся, що він тебе спасе, то випий цю отруту». В отця задрижало тіло, на чолі виступив піт і, зі словами: «Поможи мені Боже!», він випив отруту. За хвилину з кімнати допиту вийшов блідий майор, сповнений подиву і іскра віри горіла у його серці. Ще один солдат сумнівався в дійсності чуда, випив отруту і впав мертвим на місці.

Христос доказав свою силу. Священик залишився живим. Проте багато святих пролили свою кров за Христа і за Церкву. Вони стали тими дорогоцінними перлинами у хресті нашого Спасителя.

Сучасний світ боїться святосі. Люди стидаються бути святими. Коли хтось запитує: «Ти, що святий!», то інший часто відповідає: «Та ні, я такий як всі». Але християнин не може бути таким як всі. Ми або з Христом, або проти Нього. Не можна бути літеплим. Христос вимагає всього! Цілого мене! Святими на землі не називають, святими проголошують після смерті, але на землі ми маємо прямувати до святості.

Вічне життя, як чули ми у сьогоднішній Євангелії є нагородою. Царство Небесне – це перебування з Богом, а пекло – це відсутність Бога. Що може бути страшнішим за місце у якому немає Бога. Якщо ми на землі живемо з Богом, то і у вічності будемо з ним перебувати.

Пам’ятаймо слова Христа: «Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним». (Мт. 10:32)

Молімось, щоб Бог дав нам сильну віру та ревність бути святими, бо не світ має змінити нас, а ми його! Амінь. Слава Ісусу Христу!

отець Павло Заболітний

вознесіння господнє

 Дорогі браття і сестри сьогоднішня неділя присвячена оздоровленню сліпородженого. Ця неділя є однією із завершальних пасхального циклу. І тому мотив прозріння стає більш зрозумілим через світло віри. Для апостола Томи воно було досягнено через безпосередню зустріч із Христом(Ів 20 26).Ангел допомагає у просвітленні жінкам-мироносицям (Мк 16 6). Жінці- самарянці Ісус розкриває це у розмові про те, що до цієї пори не приносило їй задоволення(Ів 4 18). А ось розслаблений і сліпороджений відчувають це через власне видужання (Ів 5 9) та (Ів 9 7). А як ми можемо прозріти на те, що не помічаємо, чи не звертаємо уваги? Можливо і для нас настав цей час, коли варто себе запитати , що зі мною діється?

 У письменниці Лаури Річардс є твір «Моральний компас», у якому автор згадує зустріч ангела і чоловіка, який неохайно виконує свою роботу. Мужчина виявляючи власні хиби: спочатку звинувачує своїх батьків у неналежному вихованні. Згодом виправдовує себе ,що його очі не здатні оцінити пропорцій речей якими користується. Врешті, коли ангел питається а чому чоловіче ти усе робиш без розуму і любові той відповідає, що так він вже сформований і не бажає щось змінити.(Sermon  Richard J. Fairchild)

 Вслухаймось і ми до своїх моральних принципів. Чи до нас не закрадається подібна думка як ми сформовані(зліплені)? Чи хтось має тепер на нас якийсь вплив? Можливо це обставини робота батьки друзі?Чи ще хтось кого я пропустив невипадково? А може і нам щоб побачити Ісуса не вистачає грязива і води?

4-та неділя після Пасхи. Про розслабленого.

о. Мар’ян Ільницький

Ів. 5, 1-15

Христос Воскрес!

Дорогі браття та сестри, у сьогоднішньому Євангелії події відбувається в Єрусалимі при Овечих воротах де була купіль котра звалася по-єврейському Витезда, тобто Дім милосердя. Приходить наш Спаситель та творить чудо, милосердя для людини котра знедужала тридцять вісім років (паралізована). Милосердний Бог спустився до людини і подав їй зцілення тілесне, котре принесло цій людині і зцілення духовне. Чому також і духовне, бо Христос цього чоловіка зустрічає у Єрусалимському храмі, де людина після переміни дякувала Богові.

А ми вміємо дякувати за Божу ласку та Його дари?...

Наш Бог Спаситель Ісус Христос бачачи велику кількість недужих перший промовляє: «Чи хочеш бути здоровим? Недужий відповів Йому: Так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить. Ісус говорить йому: Встань, візьми постіль твою і ходи!» (Ів. 5,6-8). Цим Він показав перевагу Своєї рятуючої благодаті перед засобами Старого Завіту. Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталось чого гіршого (Ів. 5,10-14). Ось про що ми повинні дбати, коли Бог рятує нас від хвороби. Під час недуги ми часто просимо допомоги в Бога; а потім, коли одужуємо, не думаємо про те, як би подякувати Йому. З поверненням наших сил забуваємо про молитву – в дома, в Церкві на Святій Літургії, про часту Сповідь й вдаємося до колишніх гріхів, замість того щоб виправитися й почати нове, більш благочестиве життя.

Христос наказує чоловікові у суботу нести своє ложе, тому фарисеї, садукеї та юдейські старшини, замість того, щоб порадіти за нещасного, страждаючого стільки часу, або здивуватися чудові, обурилися тим, зробивши зауваження, що колишній хворий посмів порушити суботній припис, заборонялося носити тягарі навіть і гаманця. Так часто ми у нашому житті, замість радіти разом з ближнім, ми його зневажаємо, обмовляємо, очорнюємо – не вміємо любити та приймати іншу людину такою яка вона є. Також, у дотриманні Заповідей, ми виконуємо другорядне забуваючи про головне, забуваючи, що виконання Заповідей – є любов. Не дарма св. Августин говорить: «Люби та роби, що хочеш!», бо справжня любов злого не заподіє, не подумає.

Добре помічає, ставлення юдеїв до оздоровленого, св. Феофілакт: «Ось сенс злості! Вони не запитують, Хто зцілив його, але Хто повелів йому нести його ліжко. Цікавляться не тим, що приводить до здивування, але тим, що засуджується». Тому людина в такому випадку не прямує до Бога, а від Бога у своїй злобі та ненависті. Вона не спроможна до зустрічі із Спасителем, до сповнення Божою благодаттю, до зцілення із своїх недуг – фізичних, духовних та душевних.

Наша переміна і наша відповідь Богові «Так!», дасть нам можливість до щасливого, праведного життя. Де правдивим щастям та багатством буде життя в Христі, з Христом та до Христа. Це постійна дія, праця та зусилля у духовному житті, котра має добрі плоди які користь принесуть не тільки нам, але і тим хто є довкола нас. Отже, життя з Богом, це життя в «домі милосердя» Божого, де людина перебуватиме не розслаблена (в недузі), а в русі, в напрямку до щастя.

                               Проповідь на Неділю Мироносиць (Мр. 15:42-16:8)

Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри, діти і молоде, одна з неділь після Воскресіння Господнього носить назву Неділя Мироносиць. В цю неділю ми згадуємо жінок, які йшли до гробу Ісуса, щоб намастити його тіло пахучим миром, а стали першими свідками Воскресіння Спасителя.

 Пригадаймо собі, що саме жінки були з Ісусом до кінця під час його смерті на хресті. Жінки не були апостолами Спасителя, але показали свою вірність більше за апостолів. Можливо саме тому жінки першими дізнаються від ангела про Воскресіння Ісуса. Цікаво також зауважити, що мироносиці йдуть до гробу знаючи, що там є великий камінь, якого не зможуть самі відкотити. Проте вони йдуть дорогою до Христа сподіваючись на Божу дію і можливо навіть чудо.

 Вдивляючись у образ жінок мироносиць, кожна жінка повинна бути провісником Євангелія у своїй родині. Богопосвячені жінки – монахині є духовними матерями, що своїми молитвами і служінням звершують своє покликання.

Дуже часто можемо почути таке запитання: «Чому жінка не може бути священиком?» Відповідь на це запитання потрібно основувати з самого ставлення церкви до жінки, материнства і служіння Богові. Ставлення Христової Церкви до жінки є дуже величне. Погляньмо лише як високо піднято гідність Пресвятої Богородиці, яку величаємо вище ангелів, коли кажемо: «Чеснішу від херувимі і незрівнянно славнішу від серафимів…».

В особі Марії Церква Христова прославляє материнство кожної жінки, адже саме материнство є найбільшою гідністю жінки. Це материнство може бути як фізичне, так і духовне. Марія не претендувала бути на місці апостолів, вона сповняла Божу волю у своєму житті і була Матір’ю Божого Сина.

 Іншими аргументами чому жінка не може бути священиком є сама роль священика. Священик на Божественній Літургії є іконою Христа, а святилище – це кімната Тайної Вечері. Христос був чоловік, тому і священик, як знак присутності і відображення Ісуса повинен бути чоловіком. Також, священик – це пастир, а жінка була Богом створена як помічниця для чоловіка ( «…створю йому поміч …» Бут. 2:18), і дуже часто сама потребує підтримки і ради. Врешті, сам Христос вибрав своїми апостолами чоловіків і саме їм доручив бути його служителями, коли сказав: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа»(Мт. 28:19).

Священиче служіння саме чоловіків зовсім не применшує гідності будь-якої жінки, тому що кожна людина покликана бути служителем любові, Божого милосердя і доброти у світі. Апостол Петро навчаєнас: «Ви ж - рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло» (I Пт. 2:9)

 Отож ідімо і ми дорогою жінок мироносиць, які йшли до Ісуса, щоб послужити Йому. Наша з вами дорога до Христа йде через служіння ближнім і потребуючим в яких живе сам Христос. Амінь.

 Підготував: о. Павло Заболітний

Сьогоднішня євангелія оповідає нам як апостол Тома збагнув воскресіння Ісуса. Не одразу він цьому повірив ,а для когось мабуть недаремно. Невір’я Томи дозволило оглянути, притулитись до ран, і навіть  наблизитись ще ближче до самого воскресіння. Коли десь позаду свято пасхи маємо перед собою горизонт виявити  власну  віру і навіть її розвинути,поглибити.

Передовсім можемо провести аналогії між розвитком дитини і розвитком нашої віри. Коли дитина сидить поруч із комп’ютером чи телевізором вона не тільки потребує інформації , але і нашої уваги до дитини. Якщо цього не буде , то вона буде або надто імпульсивна , або надто схвильована щоб легко повернутись до оточуючого ритму. Віртуальний світ може глибоко заполонити вразливість  малюка. А старші є покликані до діалогу з дитиною і відвернення їхньої уваги у вразливих чи недоречних моментах перегляду. Сам діалог стає як переконанням для дитини так і більш важливим фактором особи ,а не речі.

Для декого віртуальний світ вже перейшов межі християнської віри так , що дослухатись до голосу церкви стає дедалі важче. Роздратування чи страх перед майбутнім віддаляють мир власної душі. Ісус приходить до учнів і Томи зокрема для того, щоб спокоєм огорнути і все людство. У рік віри сама церква може бути опанована як прозелітизмом , так і євангелізаційним процесом.  Важливо відкинути перше і прийняти активну участь у другому. Переконливим аргументом стають слова святішого отця Франциска, що у протидію насильному насадженню відводить важливе місце саме діалогу. Як для дитини так і для усіх інших інтегральних процесів він несе конструктивний момент будування , а не руйнування. А хіба Ісус не через спілкування з Томою розбудив його віру?

ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ.

Сьогоднішня неділя присвячена події торжественного в’їзду Ісуса до Єрусалиму. Починає свою ходу Спаситель з Витаніії , місця де воскрешений був Лазар. Витанія в перекладі означає дім послуху. Саме з послуху до Отця завершується місія Ісуса.

Христос вибирає осля для цієї подорожі і на нього ще ніхто не сідав. На відміну від коня він більш виносливий , не потребує багато їжі і пиття. Копита цієї тварини є пристосовані для нерівної, кам’янистої поверхні , та не для вологих ґрунтів. Віслюк може розвивати швидкість навіть до 70 км на годину, а його шкіра у давні часи була найкращим матеріалом для виготовлення пергаменту.(використано з Вікіпедії)

Серед вітаючих були і діти , що тримали пальмове віття.(Ів 12,13)Це вияв пошани, з якою запроваджують Месію у найголовніше місце – Єрусалим. Золотими воротами процесія прибуває, щоб звістити і там свою радість. На даний момент ці ворота замуровані та існує твердження , що колись саме ними ввійде Антихрист.
Дорогі браття і сестри, Ісус Христос в’їжджає одними воротами, а збичований буде ведений поза місто іншими. У нашому житті ми ми не раз входимо одними дверима, а виходимо іншими. Так радісні школярі і студенти вперше входять широкими дверима учбових закладів та по завершенні навчання для них відкриваються різні двері. Одним, щоб продовжити навчання, а іншим щоб вже прямувати до праці. Хворі подібно змушені входити через двері приймальні лікарні, але як вони бажають вийти чимскоріш і не повертатись туди, де не для всіх пролунає позитивний діагноз. Інколи двері нас притягують, а іншим разом відлякують. Хтось нас запрошує у двері, а хтось їх зачиняє перед нашим носом. Ісус подібно нам звіщає , що тісні ворота у Царство небесне.(Мт 7,14) Якими ж ми дверима ввійдемо у страсний тиждень і що будемо очікувати через двері воскресіння? Можливо слід докласти ще зусилля щоб співпереживати з Христом, а роздумуючи над його поставою під час терпінь зберегти все найкраще, що так вдавалось виконувати під час Великого посту.

Приближувався час Христового важкого терпіння. Одного разу, коли Спаситель прямував у Єрусалим, він простував першим, як провідник, голова невеликої спільноти. Апостоли дивувалися й страхалися від його дуже спокійної правдивої розмови, у якій він повідомляв, що має багато терпіти, бути пониженим, висміяним та катованим, потім розіп’ятим на хресті й померти, але цим актом не закінчиться його туземне життя – він воскресне. Господь заповідав своїм учням, що він переможе смерть тріумфальним воскресінням. Звичайно, що вони не відали про воскресіння, бо таке траплялося давно (пор. 2Цар. 4,34-36), тим більше, що ніхто своєю силою не вставав із мертвих, а він наголошував їм, що сам встане з мертвих. Надзвичайно трудно збагнути, щоб такий успішний проповідник й чудотворець, людина великого авторитету, яка багатьох оздоровляла й лікувала, кормила в чудесний спосіб та воскрешала інших із мертвих, не міг собі порадити із неприхильною та вороже наставленою групою людей. Божі дороги інші, як людські міркування й планування. Учні, які ходили зі Спасителем, ділили його скромний та увесь час паломницький спосіб життя, бажали, якщо не багатства, то посади й авторитету, визволення з-під гніту інших народів, панування над іншими та доброго, вигідного матеріального життя. Апостоли були далекі від розуміння страстей Христових, вони жили своїми мріями й бажаннями. Господь говорив їм про свої останні години життя на землі, про свої терпіння, а два учні, Яків та Йоан, підходять до нього у той же час, щоб забезпечити собі місце у небі праворуч та ліворуч від Христа у славі. На їхнє хотіння Ісус відповів, що їм необхідно бути готовими пити чашу терпіння, а не журитися місцем у небі. Десять інших учнів були незадоволені проханням двох братів, а Христос мав нагоду освідомити їх, щоб бути покірними, не стреміти до керування та верховодства, а ласкаво служити іншим. Тільки через служіння вони можуть статися великими й уподібнитися до нього, бо Спаситель не забезпечував себе прислугою, лише сам радо служив іншим. Господні правди відрізняються від людських міркувань та поглядів.

Люди прагнуть величі, влади, авторитету, а він говорить, що необхідно думати про те, щоб упокоритися й служити іншим, стати рабом для оточення. Автор псалмів стверджує: «Гординя чоловіка його принизить, а покірний духом досягне чести» (Прип. 29,23). Цікаво, що не існує змагань займати останнє місце та, щоб краще у смиренні послужити ближнім. Коли приходимо у торгові центри, де продавці повинні бути заохочені тим, щоб у них купували продукцію і там можемо почути зверхнє відношення, невдоволення певних працівників, непотрібне підвищення голосу до тих, хто приходить у торгівельний центр.? Ось, людська неміч: не служити, лише вказувати та виявляти невдоволення іншими. Світ би дуже змінився, коли б слова Спасителя люди прийняли до серця й радо виконували їх. Праведник звертається до Господа словами: «Ти бо спасаєш люд покірний і принижуєш горді очі» (Пс. 18,28).  Подумаймо, що то була б за позитивна зміна, якби, зайшовши у крамницю чи лікарню, підійшовши до каси купити квиток тощо, тут зустрілося б усміхнених людей, працівників, які до інших зверталися б з великою повагою, ласкаво пропонували добрий товар, опікувалися б хворими з пошаною в лікарні, вказували б на недоліки продукції, ліків, на недостатню фаховість певних лікарів і т. д. Коли б людям пропонували щось кращого й дешевшого, де б не пахло корупцією, зверхністю й обманом. Якщо б кожна людина ставила себе нижче свого ближнього, тоді сама ця постава  свідчила б про повагу, щирість, великодушність та любов до ближніх. Христос вказував на це, пропонував служити й не очікувати, щоб нам хтось послужив. У світі так багато неправди, обману й користолюбства. Святий апостол Петро до усіх звертається такими словами: «Так само ви, молоді, коріться старшим. А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать» (1Пт. 5,5). Нахабність, грубіянство, одурювання, безвідповідальність, хабарництво, погрожування, фізичні розправи у наш час стають нормою життя. Для багатьох осіб такі витівки злих духів, їхні пропозиції та внутрішні заохочення, непоміркована пожадливість світу беруть верх над тим, що чесне, смиренне, чисте, лагідне тощо. Правдиві чесноти для багатьох стають насмішкою, а гріховна, шкідлива духові та груба поведінка стає «прикладом життя?» Видається, що  тихим, покірним й лагідним людям немає місця у сучасному суспільстві. За чесноту необхідно терпіти, вона народжується у випробуванні, в постійній практиці, у постійному стоянні перед Богом. За правду, чесне, просте й смиренне життя, не один раз, обороняючи благородність як живі свідки, потрібно повиснути на хресті. Тому Ісус Христос, а він - чистота й правда, звертав увагу своїм апостолам, що йому, а разом з ним й усім нам, необхідно терпіти, бути покірними та простими слугами, бо в такий спосіб освячується душа й приготовляється довічного щасливого життя. Іншої дороги немає! Вигідне й безжурне життя, часто шкодить людській душі, яка поволі віддаляється від Бога, забуває про нього, про відповідальність за своє життя, про Божий суд, вічне щастя чи покарання. Наймолодший син із семи братів Макавейських, шість були уже замучені, так відізвався до мучителя, царя Антіоха:  «Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю» (2Мак. 7,36).

Достойні сестри й брати, не носімося із заздрістю чи ненавистю на тих, хто несправедливо й кривдою здобуває чи здобув матеріальне добро. Не бажаймо таким людям зла й нещастя, бо вони й так нещасливі, навіть не можуть без охоронників показатися на вулицях чи вільно з’явитися у привселюдних місцях. Такі, багаті особи та владні мужі й жінки, вже за свого життя бояться своєї тіні, стають невільниками свого сумління, яке перешкоджає їм бути собою та спокійно з’їсти зароблений шматок хліба. Кривдники не соромляться усувати інших від життя, які, як їм здається, стають на перешкоді їхнього життя та збагачення.  Здебільшого, кривдники та обманщики постійно живуть у страху. А простим людям нічого боятися, крім гріха, бо такі поклали свою надію на Бога й чесно долають роки свого життя. Пресвята Богородице, небесні ангели та наші святі покровителі, допомагайте нам гідно та праведно здолати шлях нашого життя, й здобути вічне щастя у небі.