У французького письменника Гектора Мало є чудовий твір під назвою «Без сім'ї». У ньому головний герой ,Ремі, шукає свою справжню сім'ю. І от коли нарешті ,як йому здається, знайдені його батьки, то він себе ловить на думці. Невже люди, які до нього такі байдужі є його батьки.

19-та неділя по П’ятидесятниці

о. Мар’ян Ільницький

Лк. 6, 31-36

Дорогі браття та сестри у Христі! Сьогоднішнє Євангелія розкриває для нас повноту любові до ближнього. Сам Христос навчає цієї любові своїм словом та своїм життям, показуючи, що це підсилу людині до виконання. Любов до ближнього розпочинається з любові самого до себе: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6, 31). З такого розуміння любові мають вибудовуватися в людини думки та вчинки. Та завжди перевіряючи свої діла, помисли, чи вони відповідають біблійному твердженню.

Любити ворога, це вийти поза власний егоїзм, побачити у кожній людині образ та подобу Божу та гідно її пошанувати. Але щоб це виконати, спершу потрібно відшукати в собі цей Божий образ та подобу – це покаятися та повернути собі святість. Тому, така любов потребує від нас жертви, поступитися своїм амбіціям, вийти на зустріч Богові та примиритися з Ним. Поглянути на іншу особу «очима Божими», не засуджуючи її чи відкидаючи, а наблизитись до неї та перебувати з нею, як і робить наш Бог «… бо Він благий для злих та невдячних» (Лк. 6, 35). Це можливо в освячуючій Божій ласці. Тоді ми станемо синами та дочками Божими (див. Лк. 6, 35) по благодаті, бо будемо вподібнюватися до Бога тією самою любов’ю якою Він нас любить.

Ще одним кроком на зустріч Богові, навчає наш Спаситель, це вподібнитись через милосердя. Бо цілковито є милосердний до людини лише Бог, а ми вправляючись у цьому зростаємо в любові,  тобто у святості. «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5, 7), тому у своєму житті побачимо не лише любов від ближніх, але також від Бога.

Дон Боско – один із найбільших святих Італії. У ХІХ столітті він побудував у Турині величезний сирітський будинок і навчальні майстерні для вуличних хлопчаків. Одного разу він завітав у місцевість Альби. Ввечері хотів повернутись у Турин, але не встиг на останній поїзд. Змокнувши під дощем, постукав до помешкання пароха. Парох відчинив і запитав хто він, а отець Боско скромно відповів, що він бідний священик із Турину. Парох вибачаючись, скромно прийняв подорожуючого – запропонувавши лише хліб та сир, а взамін ліжка – два стільчика. Розговорившись, місцевий парох, поцікавився чи не знає гість великодушного отця Дона Боско, бо виникла потреба віддати у його сирітський будинок, одного хлопця з Альби. Отець сказав, що знає його ще з дитинства та запевнив, що він виконає прохання, бо справа вже вирішена за такий вчинок любові. Господар зрозумів, що перед ним сам отець Боско, перепрошуючи, його ставлення до гостя перемінилось – накрив стіл, подав рибну юшку та омлет з шинкою, смажену курку та опісля вечері запровадив до спальні. Наступного ранку парох супроводжує його до вокзалу і не перестає перепрошувати. Дон Боско бере його під руку: «Давайте, панотче, візьмемо урок із того, що сталося. Якщо не маємо нічого, то не даємо нічого. Якщо маємо трохи – трохи даємо. А якщо маємо багато, даємо те, що вважаємо за потрібне. Тож завжди нами керує любов до ближнього, а не власні інтереси».

Отже, дорогі у Христі, поставмо перед собою запитання: «Чи нашими думками та вчинками керує любов до ближнього, чи власна вигода та інтерес?..»

Лк. 5:1-11

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри сьогодні ми чули цікаве Євангеліє про чудо, яке здійснив Ісус. Апостоли послухавши Господа наловили дуже багато риби, хоча перед тим цілу ніч улову не було.

Можемо порівняти цей човен, у якому навчав Ісус, з нашим життям. Озеро – це світ у якому ми живемо. Човен – це наше життя. В цьому човні ми можемо бути самі, або можемо запросити Господа. Можемо дозволити проповідувати Йому з нашого човна, а це ми робимо тоді, коли засвідчуємо свою віру в Господа, показуючи в світі, що значить бути християнином. Люди дивляться на наш приклад добра і любові, і самі хочуть так чинити.

Рибою, яку ловили апостоли, у нашому з вами житті, є чесноти: віра, надія, любов, порядність, чесність, правдомовність, милосердя. Ми можливо стараємося їх здобути, але гріх і турботи щоденного життя можуть не давати нам «улову». Ми можемо, у цьому озері нашого життя виловлювати добру рибу, тобто чесноти, або можемо каламутити воду своїм гріховним життям.

Якщо ми стараємося здобути добрі плоди для душі, а гріх і прив’язаність до пристрастей тримають нас, то потрібно довіритись Господу і сказати: «Буду старатися знову, хоча я впав у гріх, але встану і намагатимусь піднятися вгору». Подібно як Симон скажімо: «на твоє слово закину сіті» (Лк. 5:5). Бог допоможе нам встати з колін гріха. Господь сам підніме нас і дасть силу до нової духовної боротьби. Так як Господь зробив чудо для апостолів, так Він зробить чудо і в нашому житті. Тоді човен нашого життя наповниться добрим уловом.

Коли ми досвідчимо у нашому житті те, що Бог завжди є поряд, то ніколи не буде для нас страшним це озеро життя. Тоді, так як апостоли, ми покинемо все і підемо за Христом. Ми підемо туди, куди Він нас покличе. Ми будемо свідчити науку Христа на роботі, в товаристві колег чи друзів. Можливо хтось відчує поклик до богопосвяченого життя у монастирі, або у священстві.

Суть чуда, яке бачимо у сьогоднішньому Євангелії зовсім не є великому улові риби. Найбільше чудо відбувається у серцях апостолів, бо після приходу Господа вони покинули все і пішли за Господом.

Ісус промовив до Петра: «Не бійся», бо Петро казав: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк. 5:8). Петро усвідомив власну гріховність і слабкість перед Божою святістю і могутністю. Нам іноді такого усвідомлення бракує, бо ми кажемо: «Та ж я не грішник, є гірші за мене», а це ознака гордості. Потрібно бачити і визнавати свою гріховність перед Богом і тоді ми побачимо руку Божої допомоги. Ми почуємо в глибині серця, як Творець промовляє: «Не бійся я з тобою».

Пригадаймо собі Мойсея, чоловіка який вивів Ізраїльський народ з Єгипетської неволі. Йому на той час було 80 років. Він мав вибороти у фараона волю для народу, організувати півмільйона людей і допровадити до Обіцяної землі. Коли він попросив у Бога помічника, то Господь дав йому Аарона, якому на той час вже виповнилося 83 роки. Вони послухались Бога і Бог їм допоміг.

Не біймося свідчити Бога! Не біймося сказати: «Слава Ісусу Христу!», до сусіда атеїста з яким завжди віталися «Добрий день». Можливо нашими устами Бог хоче зробити чудо. Можливо наше привітання зворушать серце тієї людини і вона зміниться. Не біймося вставати зі своїх упадків. Не біймося робити те добро, про яке підказує нам наше серце. Бог виконає велику частину сам, головне, щоб ми віддалися у Його руки. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Свято Воздвиження чесного  животворящого хреста продовжує низку свят, що починаються одразу після початку церковного року. Як на мене, це не випадково. Якщо в одну з неділь великого посту почитання хреста пронизане бажанням підкріпити наші сили в дорозі до воскресіння, то сьогоднішній день – це радше прослава спасіння, що торжествується через піднесення хреста. Розуміємо, що  з початком літургічного року церква як добра мати веде нас стежиною спасіння. До прикладу свято різдва Пречистої Діви Марії виявило нам роль Богородиці у спасінні людського роду. А сьогоднішнє свято- це продовження домінування теми спасіння у нашому житті.

Можемо тепер себе запитати про те, які жести домінують  тобто переважають у нашому житті, що пов’язані  з возвеличенням хреста? Мабуть одним із них є знак хреста, яким ми починаємо і завершуємо нашу молитву. Ось в який спосіб, і що ми проголошуємо коли використовуємо цей жест. «Знак хреста кладемо правою рукою благовійно і без поспіху, супроводжуючи словами : в імя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Складанням разом трьох пальців, сповідуємо віру в Пресвяту Трійцю, а зігнувши до долоні інші два пальці, сповідуємо дві природи воплоченого Сина Божого – Божу і людську. Хрестовидно знаменуючись  від чола до грудей, і від правого плеча до лівого, сповідуємо Пасхальне таїнство смерті й воскресіння Христа…ми сповідуємо наше спасіння, яке є дією Пресвятої Тройці і яке звершив на хресті  Ісус Христос.» (Катехизм УГКЦ  «Христос наша Пасха» ; Богослужбові постави та жести; 626, стр 197)

Тепер вже через особисту практику духовного життя, маємо нагоду шукати помічні засоби нашого спасіння . Їх не буде мало, але їх  варто збагнути всім серцем через неділі і свята, що продовжують наш літургічний церковний рік та щоб  сам» хрест Христа не став безуспішним.»(1 Кр 1 17)

(Мт. 19:16-26)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогоднішній євангельський уривок дає нам для роздумів тему багатства. Один багатий юнак прийшов до Ісуса з запитанням: «Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19:16) Як бачимо бажання бути з Богом, стати щасливим у Божій любові не може замінити жодне багатство. Юнак запитує Спасителя: «Що мені робити?» У відповіді Ісуса бачимо, що Бог хоче від людини все. Юнак, який каже, що додержував заповіді, не помічає ближніх, які потребують його допомоги. Якщо хтось не бачить у своєму достатку можливості поділитися з іншими, значить він є рабом багатства. Багатим є не той хто багато має, а той хто багато дає. Гроші не є злом у своїй суті, але вони можуть довести людину до тяжких гріхів жадності і захланності.

            Юнак питається по вічне життя, яким є перебування у Божій любові. Щоб у вічності жити в Божій любові, потрібно її ще тут на землі пізнати, захотіти любити і бути з Богом. Божа любов – це любов дарування і допомоги. Людина, яка не бачить біди іншого, та не любить. Юнак про якого ми сьогодні чули у Євангелії любив речі більше ніж людей, а себе більше за інших, тому і обернувся спиною до Христа і відійшов засмучений.

            Один багатий підприємець зазнав великого горя - у нього згоріло все його підприємство. Ввечері, втомлений прийшовши додому, він сів за стіл і зажурився. До нього прибігла його маленька донечка і побачивши сум у татових очах запитала: «Тату, що сталося?». «Я все втратив, все», - відповів батько! «А як же я? Як же мама? Бог?» - з докором промовила донечка.

            Дуже часто, іноді навіть не помічаючи цього, людина може ставати рабом матеріальних статків. У декого багатство створює ілюзію начебто чим більше ти маєш грошей, тим ти вільніший і незалежніший ти є. Людина, яка так мислить стає скованою бажанням збагачення. Така людина стає егоїстом, бо маючи багато боїться це втратити і хоче нагромадити ще більше. Достатньо, для такої людини, це завжди трохи більше ніж є зараз.

            Зауважмо, що Ісус не сказав юнакові, що багатому неможливо ввійти в Царство Боже. Ісус промовив: «Тяжко». Пригадаймо собі Закхея, який був митарем, але це не завадило йому прийти до Бога, також Йосип з Ариматеї, як сказано в Святому Письмі був заможний чоловік. Багатство не є гріх, але воно має у собі небезпеку гріха. Як я з цим даром поступлю. До багатства потрібно відноситись як до дару: «Бог дав, Бог забрав» (Йов). Не обов’язково потрібно мати мільйон, щоб стати скупим. З іншого боку маючи мізерну зарплату можна бути щедрою людиною. За великий дар потрібно дати великий звіт.

            Мати Тереза з Калькути казала: «Чим вільніше наше серце від земного, тим сильніше ми відчуваємо чужий біль». Тому вчімося жити у Божій любові, щоб наші вчинки були сповнені цією любов’ю! Амінь.

о. Павло Заболітний

В основі євангельської розповіді  зображення царства Божого. Відносини між царем і підданими мають свої межі що можуть мати наслідки навіть щодо власної сім’ї (Мт 18, 25).Терпіння товаришує милосердю а ось нетерпеливість товаришує смутку (Мт 18 ,22,31). А висновок звучить як бажання щоб Бог чинив нам так як ми це виконуємо через прощення іншим.(Мт 18,35)

 Зважаючи на на великий борг підданого (10 тисяч талантів) можемо лише уявити особу яка через призму достатків могла бути могутнім володарем. Чим же вона могла займатись? Торгівля будівництво збір податків – ось неповний перелік зайнятості незнайомця. А у наш час як таку особу можна зрозуміти і виправдати? Хтось би сказав що взяв занадто великий кредит ще інший би дозволив би припустити що бізнес не був такий успішний.

 А от що завадило першому боржнику збагнути можливість повернення боргу з боку спів слуги? Як на мене це аргументи які спотворюють уяву про інших. Доволі легко у сьогоденні обізвати іншого тоді образливі вислови можуть стосуватись будь-яких хворіб людини (глухий сліпий дебіл) Іншим виміром спотворення є небажання применшити власний статус який ми використовуємо у суспільстві. До прикладу хтось із здивуванням нам дорікав що ми нічого не використовуємо через своє становище щодо маєтків коштовностей .Якщо для євангельського багача була ще можливість побачити у вічі свого боржника то тепер є легше використати такі механізми як виселення з будинку підтасування документів які б унеможливлювали навіть розмови одне з одним.

 Отож саме наша уява дозволяє зрозуміти інших їх підтримати оцінити. Звичайно завжди хочеться бути прощеним особливо тоді коли поруч є Бог. Надіюсь що царство Боже так можна унаслідувати  і відчути усі радості від перебування там.   

У  сьогоднішній євангелії  Ісус з учнями наближається до людей , та поруч з ним опиняється батько хворого юнака. (Мт 17 ,14-15) Небезпеку становить не лише сама хвороба, але її наслідки. Загрозою до існування, згідно слів євангелії ,криється як на воді так і на вогні. (Мт 17 ,16)

 Про терміни і час коли це може відбуватись, можемо припустити що у будь-яку хвилину.  З  іншого боку, небезпеки якої би очікувала людина, навіть здорова, у наш час розширили своє коло впливу. Повітряний, автомобільний, залізничний напрямки хоч полегшують  ритм життя , але  і  ускладнюють  тривоги. Сама присутність Христа  як і умови  молитви  і посту не допустили би катастроф,  а от небезпеки  пов’язані з присутністю Спасителя завжди існували.(Мт 8 ,29)

 В одній аварії підводного човна водолази прагнули дізнатись чи на судні, що затонуло є ще живі люди.  От вони почули звуки, що долинали із середини. Це була азбука Морзе, яка через стукіт із середини виявляла прохання. «Чи є ще надія?»- було почуте тими хто прийшов на допомогу.

 Які ми вимоги можемо у небезпеках виявляти? Чи це лише обіцянки про винагородження, коли все владнається? А може це бажання вижити за будь-яку ціну7 А може це змога чимось найціннішим пожертвувати щоб хтось інший міг скористатись? 

і

о. Мар’ян Ільницький

Мт. 14, 22-34

Дорогі у Христі! Чудо, яке показав Христос для своїх унів-апостолів, ідучи по морю, надає сили у духовній мандрівці людини. Показуючи нам, що Він (Христос) завжди з нами та іде на зустріч нам. Не звертаймо на інші дороги, не шукаймо легших шляхів! Тому сьогоднішнє недільне Євангеліє навчає нас про молитву, віру та Церковну спільноту. Усе це допомагає людині крокувати до Бога і не звертати від дороги життя.

Сам Ісус Христос дає нам приклад молитви, живого спілкування з Небесним Отцем. Зауважмо, перед тим як іти по морю, а учні вже були в дорозі, Ісус виходить на гору та на самоті молиться. Христос перед важливими подіями прибігає до молитви: перед хрещенням (Лк. 3, 21), перед обранням дванадцятьох апостолів (Лк. 6, 12), перед тим, як мав навчити молитви «Отче наш» (Лк. 11, 1 та Мт. 6, 5-13), у Гетсиманському саду (Мт. 26, 36-44) та багато в інших моментах, в тому числі перед тим як мав іти по воді, щоб показати своє божество для своїх учнів та утвердити їх у вірі. Чи ми у важливі моменти нашого життя приносимо жертовну молитву як приємний запах для Господа? Чи не забуваємо Йому достойно подякувати, перепросити чи щось вимолити через найважливішу молитву у житті християнина – Божественну Літургію? Чи ми молимося, приймаємо активну участь у Святій Літургії – сповідаємося і причащаємося? Ось перший добрий та дієвий крок в духовному житті.

Церковна спільнота (Еклезія) є тою структурою котра допомагає людині крокувати до святості. Через Святі Тайни, Апостольське передання, кров мучеників та науку Отців Церкви – дає змогу прихилити Бога до себе і воднораз крокувати сходинками до Царства Божого. У Євангелії учні перебувають у човні, що є символом Церкви – яка рятує кожного від гріха та смерті. Бурхливе море та супротивний вітер (Мт. 14, 24) – це життя кожної людини у теперішній час. Випробування, неспокій та невпевненість у майбутньому розвіюється з моменту коли людина бачить як на зустріч крокує Спаситель. Це дає сили та можливість до боротьби, праці у доланні життєвих проблем. Тільки маємо не забувати, що у час зневіри, гріховного падіння маємо подібно як ап. Петро скликнути «Господи, рятуй мене!» (Мт. 14, 30).

У 1847 році отець Боско купив будинок для своїх вихованців – хлопців, які до того були волоцюгами. Не маючи ані су, він мусив сплатити через 15 днів 30 000 лір. Матері священика це завдавало безліч тривог. Отець Боско якось сказав їй: Скажи мені, мамо, якщо б у тебе були ці гроші, ти дала б мені їх? Авжеж! Тоді чому я повинен думати, що Господь, наш Небесний Отець, не великодушний від тебе? За вісім годин до закінчення терміну в отця Боско вже були потрібні гроші.

Отже, в цій подорожі нам потрібно не сумніватися, що Спаситель із нами, Він поруч – довірмося Йому. Тому наша віра проявляється до Бога через нашу довіру до Нього.

«І як увійшов до човна, вітер ущух» (Мт. 14, 32). Чи Господь із нами? Відповідь є простою, якщо ми їмо Його тіло та п’ємо Його кров Він у нас перебуває. Ми тоді цілковито є Господні, вмерли для гріха, і Він нам дарує свій мир!

Залишається лише повсякчасно у житті, подібно як апостоли, визнати «Ти істинно Син Божий!» (Мт. 14, 33).

Проповідь на Восьму неділю по Зісланні Святого Духа

Мт. 14:14-22

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогодні в Євангельському уривку ми чули про чудо помноження хлібів, якими Христос і апостоли змогли нагодувати п’ять тисяч людей. Цій розповіді про чудо, яке здійснив Спаситель передують такі слова євангелиста Матея: «А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих» (Мт. 14:14).

Христос є милосердним! Він є повнотою милосердя. Наш Бог є Богом любові і милосердя. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо. 3:16). Коли людство через гріх наших прародичів потрапило в неволю гріха, Бог змилосердився і послав свого Сина визволити все людство з цієї неволі.

Ми неодноразово чули у Євангелії, як Христос чинить милосердя: оздоровляє, воскрешає, годує. З милосердя до людей Спаситель вчинив чудо і нагодував п’ять тисяч людей. Він і сьогодні продовжує виявляти до нас своє милосердя. Возносячись на небо Він не залишив нас самих, але й надалі перебуває з нами у Пресвятій Євхаристії. Причастя є знаком милосердя Бога до нас з вами. У Пресвятій Тайні Євхаристії Господь Своїм Тілом продовжує насичувати наші голодні душі. Будучи сам повнотою милосердя Ісус закликає нас наслідувати Його у ділах милосердя, служіння ближньому і проявах любові до всіх людей.

Ми не завжди є милосердними. Часто закриваємо очі на велику потребу інших, тішимо себе думкою, що в нас немає такого горя. Дуже часто ми жаліємо гроша, щоб помогти хворим і потребуючим. Безперечно, що людині, яка просить милостиню, а гроші витрачає на випивку, кошти давати не треба, а навіть і не можна, щоб не сприяти у грісі. Також слід розуміти, що деякі жебраки є рабами багатіїв, які на них заробляють гроші. Тому такій людині краще купити їжу і не давати грошей. Однак багато є й таких, що дійсно просять грошей з нужди, бо мають велике горе і скрута в сім’ї штовхає їх іти просити про допомогу в інших. Часто це люди, які просять допомогти з грішми на власне лікування, або на лікування дитини. Вони дійсно потребують нашої допомоги, а Христос каже: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5:7).

Умовою правдивого милосердя, яке приємне Богові є тиха, не показова допомога іншим. Адже читаємо у Святому Письмі: «Нехай ліва рука не знає, що робить права» (Мт.5:3). Бути милосердним не означає мати забагато, а радше ділитися і тоді, коли сам маєш мало.

Пригадується мені історія про маму і хлопчика, які йшли вулицею і хлопчик їв печиво. Вони прямували до бідних. Там сиділа жінка, яка просила милостиню, а біля неї була дівчинка, яка голодними оченятами дивилася на інших. Хлопчик, який їв печиво, поглянув на маму, ніби просив дозволу. Мати кивнула і він віддав своє печиво цій бідній дівчинці. Збоку за цим спостерігав один чоловік, який згодом підійшов до жінки і з захопленням запитав: «Напевно тепер ви цьому чемному хлопчику купите ще більше печива». «Та ні, - відповіла пані, - той хто дає, мусить насамперед відмовити собі».

Тому вчімося бути жертовними і милосердними. Навчаймо цього своїх дітей, а Христос, який є повнотою милосердя, віддячить нам сповна і подарує велику радість у серці.

Підготував: о. Павло Заболітний

У сьогоднішньому уривку недільної євангелії ми почули про оздоровлення розслабленого і конфлікт, що виник між Ісусом та книжниками. Темою непорозумінь стає відпущення гріхів, що підвладне саме особі Спасителя. Твердження про богохульство з боку книжників і далі буде звучати. А я хотів би, щоб ми роздумали про богохульство яке нерідко має свої прояви і у християнстві.

Найперше хотів би звернути нашу увагу на те, що богохульство не можна виправдати навіть тоді, коли нам здається, що воно послужить добру. «Існують вчинки, які самі собою і самі в собі незалежно від обставин чи намірів завжди заборонені з огляду на вибраний предмет; такими є богохульство, кривоприсяга, вбивство чи перелюб.»(Катехизм католицької церкви,  Покликання людини-життя у Святому Дусі, 1756)

По-друге, маємо зрозуміти, що богохульство суперечить заповіді  «Не взивай намарно імені Господа Бога твого». "Воно полягає у висловлюванні проти Бога – внутрішньо або зовнішньо – слів ненависті, докору, лайки у говоренні злого проти Бога, непошані до Нього у своїх розмовах, зловживанні Іменем Бога. Св.Яків засуджує тих, котрі ганьблять те гарне Імя (Ісуса) яким названо їх. (Як 2 7) Заборона богохульства поширюється і на слова спрямовані проти Христової Церкви, проти святих ,посвячених речей. Богохульством вважається також покликання на Бога для прикриття злочинних вчинків, поневолення народів, катувань чи вбивств. Зловживання Іменем Бога для скоєння злочину стає причиною відкинення релігії".(Катехизм католицької церкви Друга заповідь 2148)

Отже уникаймо і ми проявів богохульства про які ми чуємо або бачимо. Хто як не Бог має стати для нас початком добрих дій і їхнім щасливим завершенням. З Богом і для Бога виявляймо зміст правдивого християнства.